Біля струмка козак Микола спішився і зсадовив малого на землю. Коня завів у затінок, розсідлав. Самопал обережно притулив
до дерева.
Микола розпакував речі. У торбинці лишилося ще трохи
борошна, пшоно, кілька шматочків сала, сіль та з десяток сушених
рибин.
Мідним казанком чоловік зачерпнув зі струмка крижаної води.
Тоді всипав кілька жмень пшеничного борошна, посолив і почав
вимішувати тісто. Коли тісто стало таке круте, що вже не липло
до рук, Микола насипав у казанок ще борошна і заходився перетирати тісто з борошном грушевою ложкою, аж поки буханець тіста не перетворився на дрібненькі кульки. Їх Микола обережно зсипав
у неглибоку дерев’яну миску.
Хлопчик тим часом напоїв коня Буланка й насипав йому вівса.
Потім заступом викопав ямку, по боках поклав два шматки вивернутого дерну, а на них, як на цеглину, примостив поданий Миколою
казанок, наповнений набраною зі струмка водою.
Козак сам заклав у ямку паливо, брязнув важким кресалом.
І ось казанок облизують прозорі язики полум’я.
Коли завирував окріп, Микола всипав у казанок усю гору
борошняних кульок. Ось випірнула з каламутного варива одна, друга,
потім ще кілька закружляли по колу. Нарешті всі борошняні горошèни піднялися нагору.
Микола зняв казанок з вогню, повичерпував варене тісто й наклав його у дерев’яну миску. Удвох із малим вони прочитали «Отче
наш» і взялися розкошувати гарячою затіркою. Ще й по рибині
з’їли.
Тільки козак зібрався загадати малому роботу, як побачив, що
той уже спить на м’якій траві. Чоловік усе сам помив у струмкові
й заховав у торби. Засипав піском вогнище, яке ще тліло. Осідлав
Буланка, повантажив торби, припасував до сідла самопал.
У глибині долини козак побачив ніби кілька макових зернят.
Але зернята ті рухались!
Микола всадив сонного хлопчика в сідло і повів коня до найближчого пагорба. Крапки-вершники на мить застигли, а тоді почали невблаганно наближатися.
Козак знайшов густий кущ, один із товстих пагонів притис
якомога нижче й жмаком трави прикрутив його верхівку до сусіднього куща. До гілки ж приладнав стрілу. Зладнавши такий «самостріл», Микола відвів від кущів коня.
Невдовзі за його сп èною наче дитина в долоні ляснула. То в когось
із переслідувачів влучила Миколина стріла.
— Ваше, воріженьки щастя, що малий зі мною!
Чоловік легко злетів у сідло, малого ж пересадив наперед.
Буланко чимдуж погнав до найближчого лісу

Написати стислий переказ, щоб не був дуже маленьким та і не дуже великим