Ответ:АЕРОКОСМІ́ЧНІ ДОСЛІ́ДЖЕННЯ ЗЕМЛІ́ – сукупність методів здобування інформації про атмосферу, земну поверхню і приповерхневі прошарки суші та водної оболонки Землі за допомогою знімання з космічних та авіаційних апаратів у різних діапазонах спектрів електромагнітних коливань відбитого та власного випромінювання. Цей напрям в англомов. літ-рі одержав назву «remote sensing», тобто вивчення предметів і явищ на відстані. Розрізняють фотографічне, сканерне, теплове, радіохвильове та багатозональне аерокосмічні знімання. А. д. З. складають сучас. наук. напрям дистанц. землезнавства, що вигідно відрізняється від назем. аналогів великою оглядовістю знімків, оперативністю і економністю їх одержання. Це дає змогу за допомогою багатораз. знімання вивчати великомасштабні природні й техногенні явища та процеси в їхній динаміці, здійснювати метеорол. прогнозування, оператив. екол. контроль за станом значних територій та акваторій, оцінювати стан лісів, с.-г. угідь, виявляти ділянки морів, перспективні для рибальства, шукати корисні копалини тощо. Нині А. д. З. із косміч. апаратів є пріоритет. напрямом у косміч. програмах промислово розвин. країн поряд із навігац. та телекомунікац. технологіями. Структура цього наук.-практ. міждисциплінар. напряму містить істотно різні дисципліни (географію, геодезію, геологію, геофізику, гідрологію, метеорологію, океанологію, ботаніку, ґрунтознавство, охорону довкілля та ін.), що об'єднуються спільним теор.-метод. підходом, який полягає у вимірюванні й темат. інтерпретуванні спектрал. характеристик досліджув. об'єктів і процесів.

Історія А. д. З. пов'язана з появою наук. фотографії. Перший фотознімок зем. поверхні зроблено 1838 з аеростата в Англії. Системніше фотозніманням зем. поверхні почали займатися від 1910, коли В. Райт зробив з аероплана серію знімків ландшафту Італії з метою визначення залежності якості зображень від висоти, швидкості та напряму польоту літака. Істот. обсяг аерознімал. робіт виконали обидва блоки держав під час 1-ї світ. війни для одержання розвід. даних, зокрема в межах сучас. України. Фотограмметрія як наука про фотографування та обробку фотозображень зем. поверхні в сучас. вигляді почала розвиватись у 20-х рр. 20 ст. Завдяки їй почали використовувати матеріали аерофотознімання спочатку в урядових програмах топогр. картування, а згодом – для вирішення завдань ґрунтознавства, геохімії, ліс. та с. госп-ва. 30-і рр. характеризуються появою радар. методів знімання, що майже одночасно були започатковані в СРСР, США, Німеччині та Англії. У роки 2-ї світ. війни набули подальшого розвитку знімання у радар., тепл. і видимому діапазонах, а також методи їх інтерпретування щодо вирішення завдань переважно військ. розвідки. У післявоєнні роки персонал, перейшовши у цивіл. галузі, забезпечив швидке застосування там методів та прийомів аерофотознімання. Однак до кінця «холодної війни» (поч. 90-х рр.) секретність робіт з А. д. З., що їх виконували військові, не давала змоги залучати передові технології та апаратуру А. д. З. до вирішення актуал. наук. і приклад. завдань у цивіл. галузях. У 60–90-х рр. на орбіту запустили чимало супутників та орбітал. станцій, обладнаних знімальною апаратурою у видимому, інфрачервоних і радіодіапазонах, для вирішення цивіл. завдань.