Verified answer

Ответ:

Климко. Головний герой повісті, сирота. Спершу жив з дядьком Кирилом, та коли чоловік загинув від рук німців, залишився сам і жив у ваговій. Лицарська відвага відчувається в кожному слові, кожній дії маленького героя. Сирота відправляється у сувору та складну подорож заради своєї вчительки і її донечки, які не мають їжі. Це відчуття було дуже знайомим для хлопчика, тому він без вагання відправляється в далеку дорогу по сіль, за яку в такий складний час можна виміняти хоч якісь харчі. Після того, як згорів барак, у Климка немає ніякого взуття, тому він вирушає босий. Дорога його була складна та довга, доводилося ночувати у полі, в курені, ноги мерзли і боліли, Климко голодував.

Климко виявив недитячу мужність під час Другої світової війни, велике почуття любові до рідної землі. Він не почувався героєм, а просто робив те, що підказувала йому совість. Через те й кожен, хто зустрічався з ним, відчував до підлітка глибоку симпатію, хотів бодай чим-небудь йому допомогти, вберегти дитячу душу від опіків жорстокого дорослого світу, бо тільки там буває війна, голод, зрада.

Григір Тютюнник добирає для характеристики маленького героя своєї повісті найтепліші барви, найласкавіші слова. Проте деякі художні деталі – зашкарубла дядькова "діжурка", плащ-палатка, подарована солдатом, — ніби навмисне підкреслені автором. Вони вказують на безглуздість війни, яка так рано змусила подорослішати Климка.

Здобуття звичайної солі для хлопчика перетворюється на справжній подвиг. Тяжкою була Климкова дорога, "солона" як сльози, як сама сіль. Переживши стільки випробувань, уже майже на порозі дому він гине від ворожої кулі, бо допоміг своєму солдату-втікачеві, показавши, що попереду балка, у якій можна сховатися.Цитатна характеристика Климка: "…завжди був небалакучий у товаристві. Він любив слухати і тихо всміхався, або сумнів, або напружувався весь, уявляючи те, про що розповідав товариш.", "Це була найбільша радість Климкова – покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, якої сам і наварив, — гарячої та запашної.".