У боротьбі за національні й культурні права українці часто спиралися на досвід самоорганізації. Наприклад, у XVI-XVII століттях важливу роль у розвитку української культури відіграли церковні братства, що створювались при церковних парафіях членами ремісничих організацій.
У другій половині XIX століття традиція суспільної самоорганізації теж виявила свою ефективність. Культурне лідерство перебрали на себе “громади” – об’єднання української інтелігенції, що опікувались розвитком науки, освіти, літератури й журналістики. Вони діяли в Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі, інших українських містах, а також у Петербурзі – столиці Російської імперії.
У громадівському русі брали участь відомі вчені, митці, суспільні діячі М. Костомаров, П. Куліш, М. Драгоманов, В. Антонович, П. Житецький, О. Кониський, Б. Грінченко, П. Косач, Т. Рильський, Ф. Вовк, І. Рудченкота багато інших. Активними громадівцями були засновник національного оперного мистецтва Микола Лисенко, письменник і драматург Михайло Старицький, автор тексту українського національного гімну “Ще не вмерла Україна” Павло Чубинський.
Діяльність громад виявилась у видавничій сфері, зокрема у виданні й поширенні популярних книжок для народної освіти й виховання.
Яскравою сторінкою громадівського руху була культурно-просвітницька діяльність жінок. Вони створювали недільні школи, викладали в сільських навчальних закладах, проводили культурно-освітню роботу. Наприклад, діяльність Христини Данилівні Алчевської на ниві народної освіти високо оцінила Міжнародна ліга освіти. X. Алчевська заснувала й понад 50 років утримувала Харківську недільну школу для жінок, згуртувала й очолила авторський колектив з укладання 3-томного критико-бібліографічного покажчика “Що читати народу?”.
Answers & Comments
Объяснение:
У боротьбі за національні й культурні права українці часто спиралися на досвід самоорганізації. Наприклад, у XVI-XVII століттях важливу роль у розвитку української культури відіграли церковні братства, що створювались при церковних парафіях членами ремісничих організацій.
У другій половині XIX століття традиція суспільної самоорганізації теж виявила свою ефективність. Культурне лідерство перебрали на себе “громади” – об’єднання української інтелігенції, що опікувались розвитком науки, освіти, літератури й журналістики. Вони діяли в Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі, інших українських містах, а також у Петербурзі – столиці Російської імперії.
У громадівському русі брали участь відомі вчені, митці, суспільні діячі М. Костомаров, П. Куліш, М. Драгоманов, В. Антонович, П. Житецький, О. Кониський, Б. Грінченко, П. Косач, Т. Рильський, Ф. Вовк, І. Рудченкота багато інших. Активними громадівцями були засновник національного оперного мистецтва Микола Лисенко, письменник і драматург Михайло Старицький, автор тексту українського національного гімну “Ще не вмерла Україна” Павло Чубинський.
Діяльність громад виявилась у видавничій сфері, зокрема у виданні й поширенні популярних книжок для народної освіти й виховання.
Яскравою сторінкою громадівського руху була культурно-просвітницька діяльність жінок. Вони створювали недільні школи, викладали в сільських навчальних закладах, проводили культурно-освітню роботу. Наприклад, діяльність Христини Данилівні Алчевської на ниві народної освіти високо оцінила Міжнародна ліга освіти. X. Алчевська заснувала й понад 50 років утримувала Харківську недільну школу для жінок, згуртувала й очолила авторський колектив з укладання 3-томного критико-бібліографічного покажчика “Що читати народу?”.