1. Згідно якої доктрини передбачалося перетворення буржуазного суспільства на соціалістичне та хто був основоположником цієї доктрини?
2. Чому ідеї комунізму видавалися примарними на середину ХІХ ст.?

1. Напрями розвитку соціалістичної ідеології

Напрями розвитку соціалістичної ідеології ХІХ — початку ХХ ст.:

А. Марксизм (ідеологи Карл Маркс і Фрідріх Енгельс) — учення про суспільство, структурними елементами якого є продуктивні сили, що визначають виробничі відносини, форми власності, які зумовлюють наявність класів, соціальних верств та груп, політику, державу, право, мораль, філософію, релігію, мистецтво. Їх єдність і взаємодія утворюють певну суспільно-економічну формацію (існує 5 формацій: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична); їх розвиток і зміна складає прогрес в історії людства. Боротьба пануючих і пригноблених класів — рушійна сила історії, а її найвище вираження — соціальна революція. Капіталізм — остання формація, заснована на експлуатації людини людиною та в умовах якої сформований пролетаріат скидає панування буржуазії і встановлює свою владу, яка дозволить здійснити перехід до комуністичного суспільства. Рисами цього суспільства є: знищення приватної й утвердження суспільної власності, створення безкласового суспільства й умов для вільного розвитку особистості.

Б. Лассальянство (ідеолог Фердинанд Лассаль) — ідеологія соціальної народної демократичної держави, в якій влада формується загальним виборчим правом, що допомагає робітничому класу без насилля і революції звільнитися від матеріальної скрути й капіталістичної експлуатації, створює умови добробуту для всіх верств й груп суспільства, утверджує суспільство соціальної справедливості.

В. Ленінізм (ідеолог Володимир Ульянов (Ленін)) — політична ідеологія, яка є адаптацією і конкретизацією марксистського вчення про соціалістичну революцію. Її здійснює робітничий клас під керівництвом комуністичної партії з метою створення держави диктатури пролетаріату як основи соціалістичного та утвердження комуністичного суспільства.

Г. Ревізіонізм (ідеологи Едуард Бернштейн, Карл Каутський) — ідеологія реформістського соціалізму, яка заперечувала кризу капіталістичного ладу й обґрунтовувала поступове мирне перетворення розвиненого капіталізму на соціалістичне суспільство, в якому через акціонування, кооперацію робітники включаються в управління підприємством і розподіл прибутків; заперечувала диктатуру пролетаріату, вбачала у розвитку демократії утвердження засад соціалістичного суспільства.

Ґ. Анархізм — це ідеологія, яка передбачає знищення держави й заміну будь-яких форм примусової влади вільною і добровільною асоціацією громадян; у ньому розрізняють три основних напрями: анархо-індивідуалізм (ідеолог П’єр Прудон), анархо-комунізм (Михайло Бакунін, Петро Кропоткін) і анархо-синдикалізм (Жорж Сорель, Юбер Лагардель).


2. Утворення і діяльність ІІ Інтернаціоналу

У кінці XIX — на початку XX ст. умови праці залишалися важкими, робочий тиждень становив 70-72 години. Тому на порядку денному стояло питання про покращення умов життя трудящих, розширення їхніх політичних прав і свобод. 14 липня 1889 р. (Дата і місто були обрані не випадково! Подумайте, який саме знаковий ювілей відзначався того дня?) у Парижі зібрався Міжнародний соціалістичний конгрес. У ньому взяли участь делегати з 20 країн, які об’єднались у ІІ Інтернаціонал.

Перший конгрес прийняв рішення про щорічне проведення робітничих маніфестацій міжнародної солідарності трудящих 1 травня — в роковини розстрілу демонстрації робітників у Чикаго 1886 р.

У засіданнях соціал-демократів ІІ Інтернаціоналу брали участь такі відомі ідеологи, як Август Бебель, Карл Каутський, Роза Люксембург, Клара Цеткін, Карл Лібкнехт, Володимир Ленін, Георгій Плеханов. (Скориставшись додатковими джерелами, з’ясуйте, представниками якої ідеологічної течії були названі особи та яка доктрина була домінуючою в діяльності цього міжнародного об’єднання?).

До складу ІІ Інтернаціоналу (Соціалістичний Інтернаціонал, Робітничий Інтернаціонал) увійшли робітничі партії, соціалістичні пропагандистські товариства та професійні союзи різних європейських країн.

Брюссельський конгрес ІІ Інтернаціоналу (1891)

Робота з документом

Трудове законодавство в усіх країнах світу, де панує капіталістичний спосіб виробництва, є абсолютно необхідним. Конгрес вимагає, щоб у законодавство було покладено такі принципи: 1. Установлення не більше ніж 8-годинного робочого дня. 2. Заборона праці дітей до 14 років і скорочення до 6 годин робочого дня для осіб будь-якої статі від 14 до 16 років. 3. Заборона нічної праці, за винятком тих галузей, де умови виробництва не дозволяють перерви робіт. 4. Заборона жіночої праці на всіх видах виробництва.

5. Заборона нічних робіт для жінок і молодих робітників віком до 18 років.

6. Безперервний відпочинок тривалістю не менше 36 годин на тиждень для всіх робітників. (Із резолюції про міжнародне трудове законодавство Паризького конгресу 1889 р.)