Ответ:

1. Розкажіть, будь-ласка, про історію своєї родини. Чи правда, що Ваш батько Андрея, Іван Шептицький, походив із древнього лицарського роду Сасів, що отримав своє шляхетство від самого Данила Галицького за особливі заслуги перед князівством, та що Атанасій та Лев Шептицьк були засновниками собору Св. Юра у ЛЬвові?
2. «Християнин може і повинен бути патріотом! Але його патріотизм не сміє бути ненавистю!» - це Ваша думка, яка полягає в тому, що патріотизм нероздільний із христянством, а отже - не може нести в собі жодного насильства. Чи не могли б Ви розкрити цю думку для майбутніх поколінь?
3. Ви заснували Львівську греко-католицьку богословську академію, Богословське наукове товариство, український католицький інститут. Якою Ви бачити освіту у майбутньому?
Факти:
1. Ставши митрополитом, А. Шептицький енергійно розбудовував церкву, опікувався народною освітою та закладами охорони здоров’я, докладав зусиль для пропаганди здорового способу життя, був по кровителем української науки й культури (приміром, став фундатором Українського національного музею у Львові), ініціював багато благодійних справ. Водночас він наполегливо обстоював політичні права українців в Австро-Угорській імперії, зокрема домагався відкриття українського університету у Львові, українських гімназій тощо.
2. 28 червня 1910 р. А. Шептицький виступив у Палаті панів парламенту, наголосивши на важ ливості відкриття українського університету у Львові. Це була перша промова українця в Палаті панів.
3. Саме А. Шептицький очолив делегацію до імператора Франца-Йосифа, яка клопоталася про поліпшення становища українців в імперії. Така активна громадянська позиція митро полита посприяла ще більшому авторитетові греко-католицької церкви серед українців.
4. Із книги Андрея Шептицького «За єдність святої віри, церкви і нації»: «Ясно, як на долоні, що Рідна Хата (так він називав Україну. – Авт.) не повстане, що не буде українського моноліту, якщо українці-самостійники не зможуть, усупереч усім відмінностям, які їх ділять, створити поміж собою якнайтіснішу єдність. Тієї єдності Україні потрібно, і ця потреба накладає на нас усіх обов’язки, від виконання яких залежить усе майбутнє Батьківщини. Якщо прагнемо всенаціональної Хати бажанням глибоким і щирим, якщо та воля не є тільки фразою, ілюзією, то вона мусить проявлятися в діях, і ті дії повинні вести до єдності. До єдності в усіх напрямах, тому й до єдності релігійної.
5. «...Що ж робить якусь кількість людей народом? Передусім мова. Всі, хто по-українськи розмовляє або хто вважає українську мову рідною, – вони і становлять український народ. На чому ж засновується єдність Хати? На національній єдності. Український народ є одним народом, дехто навіть каже, одним організмом, тому й належить йому стати й суцільним національним витвором». 6. Із книги Костя Левицького «Iсторiя полiтичної думки галицьких українцiв»: «Серед гомону національно-політичної боротьби стався у Львові акт великого національно-культурного значення. 13 грудня 1913 р. відбулося свято передачі “Національного Музею”, створеного зусиллями і за допомогою фондів митрополита о. Андрея Шептицького, у власність фундації українського народу. На цьому святі відкриття “Національного Музею” виголосив його фундатор, митрополит Шептицький, лекцію на тему “З історії і проблем нашого мистецтва”».
7. З архівів чиновників Міністерства іноземних справ Російської імперії (1910–1914): «В останній час розпочали вороги нашого народу зовсім явну та відверту агітацію – одні проти всякої релігії, а інші проти унії й католицької віри, та розвинули широку в тому напрямку пропаганду… А вже найбільше ворожо налаштована та преса проти всіх наших єпископів, а передусім проти митрополита А. Шептицького… Нічого іншого не вичитаєш у русофільській пресі; нічого іншого не почуєш із вуст багатьох галицьких русофілів, як лише це: митрополит – ворог нашого народу, ворог нашої конфесії. Правда, що і наші радикали в “Громадському Голосі”, соціал-демократи з “Землі і Волі” та всякі інші недовірки також часто ворожо проти митрополита налаштовані… Хто ж є, власне, ворогом якогось народу? Ворогом народу є той, хто робить щось на шкоду народу – на полі просвітньому, економічному чи культурному. Коли б хто хотів обрахувати всі доходи, які митрополит мав дотепер зі свого митрополичого маєтку, то здається нам, що всіх їх не вистачило б на покриття пожертв, які митрополит дав на народні справи! А тепер запитаємо: чому ж той, хто жертвує на народні справи пр. 500 кор., інший, хто жертвує 100 кор., а навіть той, хто чимось спричиниться до народної справи, зветься приятелем народу – а той, хто пожертвував мільйон, у дослівному розумінні, а навіть і більше, має бути ворогом? І тому всі щирі патріоти, які люблять свій народ, спостерігаючи діяльність митрополита, цілком справедливо називають його не інакше, як Мужем Божого Провидіння для нашого народу».

Объяснение: