Ответ:

Объяснение:

«Нам сьогодні легко зрозуміти, що віддалитися від народу – це значить приректи себе на смерть…».

Отже наприкінці XIX ст., коли український рух став набувати переважно світського характеру, відносини між греко-католицькою церквою та його провідниками загострилися

Світський характер — не релігійний, а цивільний. Означає окремішність від будь-якої релігії як інституції.

Факти непорозумінь між священиками і митрополитом, які пояснюються популярністю у той час москвофільської течії серед духовенства. Проте Шептицький радив народовцям не відштовхувати прихильників цього напрямку, а обґрунтовувати їхню неправоту і залучати до потрібної роботи. Митрополит Андрей працював над консолідацією та одностайністю священнослужителів; з цією метою проводив “соборчики”, візитації, реколекції. Внаслідок наполегливої роботи до 1910р. духовенство уже спільно виступало на захист своїх прав і свого провідника не тільки перед “зовнішніми” (польськими, російськими), але й перед “внутрішніми” (українськими) критиками.
Отже Митрополиту вдалося не віддалитися від народу, а навпаки упродовж свого життя послідовно боротися за ідею незалежної України, підтримував ті політичні сили західноукраїнських земель, які відстоювали її автономний статус у 1900—1920 рр.

Що найбільше турбувало митрополита в діяльності греко-католицької церкви?

Перед греко-католицькою церквою постала необхідність оновлення, чи радше, віднайдення властивого їй як духовній інституції місця у суспільному житті. Це важливе завдання стало основним змістом архієрейського служіння митрополита Андрея Шептицького (1901-1944). Наполеглива душпастирська праця, турбота про освіту і культуру, захист національних і соціальних прав народу, харитативна діяльність,  зусилля зробили Шептицького беззаперечним провідником і моральним авторитетом української спільноти, а саму церкву – широко розгалуженою та впливовою інституцією Галичини, яка хоч і втратила свою функцію головного індикатора національної ідентичності, все ж була важливим консолідаційним чинником і духовною опорою у змаганнях за українську державність.
Замість старої ролі національного провідника церква мала виступати духовним і моральним авторитетом українства в краї. Нова роль не відразу знайшла розуміння в лідерів українського руху. Сама постать А. Шептицького, що походив із полонізованого роду, викликала в них сумніви. Проте наполегливість, із якою митрополит реалізовував свою позицію, та його виступи на захист українства врешті-решт сприяли відновленню єдності українського руху з греко-католицькою церквою.
Тобто реформував УГКЦ.