В тихому силі, де жило майже ні душі працював на не дуже вдалим масштабом фермою хлопчик Іван. Минуло декілька днів назад його дванадцяти-річчя та не було йому хоча б маленького подарунка та й привітала його тільки одна но бабуся. Цілий день смуток його лиця не покидав і старенька помітила це, підійшла, пригорнула його до серця та сказала: - Івасик, це чого настрою ти не маєш! Я думала, ти вже помітив в моїх руках твій подарунок на день народження.. - їй було соромно, що гроші не змогли дати щастя хлопцю раніше, але все ж таки вона надіялась, що хлопчика потішить її сюрприз. - Що?! Подарунок? Мій особистий! Показуй скоріше, ба! - жінка похилого віку поклала на руки малечи збірку віршів Тараса Шевченка, уста хлопчика розширились в ту ж мить. - Дякую ба! Я дуже люблю читати! - радісно, вигукнув хлопчик. Після їх розмови Іван пішов в свою кімнату та сховав книгу під подушку, щоб молодший брат не знайшов та не зіпсував! Був пізній вечір, юнак вже загнав всю худобу в їх "будиночки" та на п'ятий крик мами "Івасику, йди вечеряти!" пішов до хати. Вже на лиці його усмішка сіяла та й помітив це тато. - Що, сину, курку зарубав, що радісним ходиш! - хлопчику таке порівняння не сподобалось та й він насупився. - Та й жартую, тобі не 5 років, щоб ображатись на таку маячню! Розказуй вже, що сталось? - та йому було легше сказати, що все ж таки зарубав тварину чим сказати правду, не дуже добрі були відносини з батьком у юнака. - Після того, що ти мені сказав робити я не можу навіть насолодитися відпочинком? - дискусія довго не тривала, Іванко бистро поїв та поки сильно не стемніло пішов розглядати дарунок від бабусі. Вдало той вже прочитав 46 сторінок! Хоча більше половину години нещодавно пройшло. Він дійсно любить читати цікаві поезії. Та й навчився він деякого досвіду, який письменник напевно хотів передати! На наступний день хлопець пішов гратись на майже поломаний майданчик та були там небажані гості та вигукнули вони: - Дітки, йдуть до мами своєї плакати