Епізоди, які не сприйняла влада, були звичайно ті, що містили критику або образливі висловлювання щодо режиму чи політичних лідерів. Влада не бажала допускати до публікації або показу такі матеріали, оскільки вони могли поширити недовіру до влади та спричинити розпалення опозиційного настрою серед громадян.

Твори вимагали доопрацьовування, а не просто заборонили, можливо, тому що влада хотіла зберегти контроль над культурою та медіа, але в той же час не хотіла зовсім придушити творчість і вираз свободи слова. Це могло бути спробою вплинути на зміст творів і приборкати їх авторів, замість повної цензури.

Обмеження свободи творчості стосуються не тільки самої творчості, а загалом прав людини, оскільки свобода виразу та свобода творчості є основними правами, які повинні бути гарантовані кожній людині. Обмеження цих прав можуть свідчити про авторитарний режим, в якому влада намагається контролювати думки та ідеї громадян.

Пропоновані доопрацювання мистецьких творів можуть характеризувати політику влади в галузі культури як спробу контролювати та маніпулювати інформацією, що шириться серед громадян. Це може бути зроблено для створення позитивного образу влади, приховування негативних аспектів або впливу на суспільне мислення.

Загальний тон зауважень може бути спрямований на висловлення обурення та незадоволення політикою влади щодо обмеження свободи творчості і цензури. Думки можуть мати спільність у тому, що обмеження свободи творчості є порушенням основних прав людини і супротивом влади вільному вираженню думок та ідей. Однак, можуть бути різні думки про те, наскільки суворі мають бути обмеження та до якої міри влада має втручатися в культурну