Ответ:

КИЇВСЬКА РУСЬ, ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА (11–14 СТ.). На відміну від середньовічної Зх. Європи, на рус. землях (див. Київська Русь) важко простежити формування поділу на С. "Руська Правда" та ін. джерела виділя-ють кілька категорій тогочасно-го сусп-ва, очолюваного князем (князями). Привілейована верства сформувалася переважно з дружинників (див. Дружина), верхівка яких виступає у джерелах під назвами "бояри", "княжі мужі". Другу групу складало вільне населення, котре проживало переважно в містах. На нижчо-му щаблі стояло напівзалежне та залежне населення, котре в "Руській Правді" представлене смердами, закупами, рядовичами, ізгоями, холопами (останніх прирівнювали до рабів). Духовенство становить єдину соціальну групу давньорус. часів, до якої можна цілком застосувати поняття "стан", однак лише завдяки тому, що його діяльність була регламентована візант. церк. правом. Загалом початок формування і генеза С. на укр. землях слабо вивчені, й тому дискусійним залишається питання про те, чи їхнє подальше оформлення є результатом внутр. процесів, чи ж упровадженням західноєвроп. правових норм. Підстава для різних тлумачень — у тому, що "стан" не є за всіх обставин терміном-замінником "суспільної групи", "верстви" або "соціальної категорії"; самі С. були стратифіковані, містячи власну "еліту" та ін. категорії. Тому оцінки залежать від тих критеріїв визначення С., яких дотримується дослідник щодо конкретних істор. обставин.

Від поч. 13 ст. в Галицько-Волинському князівстві бояри як частина привілейованого стану почали виокремлюватися в окрему впливову групу, котра могла вирішувати важливі питання — аж до посадження верховного володаря на престол (див. Бояри галицькі). У 14 ст. серед привілейованого стану бачимо панів, зем’ян та бояр.

Польське королівство, Велике князівство Литовське та Річ Посполита.

Від серед. 14 ст. у зв’язку із входженням укр. земель до складу Королівства Польського та Великого князівства Литовського соціальна структура населення зазнала суттєвих змін. У Королівстві Польському панівну роль посідала шляхта, яка, з огляду на її роль у посадженні/прийнятті на престол верховних володарів, отримала для себе низку важливих привілеїв (Кошицький привілей 1374, Єдлінський привілей 1430), котрі зафіксували її статус. Із запровадженням коронного (польс.) права (1434) до її лав влилася привілейована верства з укр. земель. Упродовж 15 ст. представники цього стану почали називатися шляхтою (nobiles). На укр. землях протягом 14—18 ст. продовжували існувати напівпривілейовані представники цього стану — бояри, бояри замкові, службова шляхта, шляхта-голота. У ВКЛ структура привілейованого стану була дещо відмінною через наявність чималого грона князівських родин із династій Рюриковичів та Гедиміновичів, серед яких виділялися князі головні (Острозькі, Заславські, Вишневецькі та ін.). На нижчих рівнях цього стану перебували пани, зем’яни та бояри. Такий поділ цього стану зберігся аж до кінця існування Речі Посполитої.

Стан духовенства із серед. 14 ст. зазнав певних змін, що зумовлювалося включенням укр. етнічних земель до складу Королівства Польського та появою структури катол. церкви, котра з часів високого середньовіччя поступово здобула імунітет від світської влади та світського права. Принаймні до 17 ст. більшість духовенства, як вищого, так і парафіяльного, походила зі шляхти.

Міщани на укр. землях у 14—18 ст. становили окремий стан, котрий виокремився в процесі отримання мешканцями міст права на самоврядування (магдебурзьке право).

Селяни складали найчисельніший стан. Серед них були як залежні, так і особисто вільні (кметі, городники). Більшість селян були змушені сплачувати чинш (ренту) та відробляти панщину. Малоземельні та безземельні селяни поступово закріпачувалися.

Із кінця 15 ст. в Середньому Подніпров’ї почалося формування козац. підрозділів, котрі упродовж 16 — 1-ї пол. 17 ст. виокремилися в окремий стан, що за своєю структурою наслідував шляхту. Проте претензії козацтва на здобуття групових шляхетських привілеїв не отримали згоди польс. корони.

У 16—18 ст. окремим станом були євреї, котрі були "королівськими людьми" й підпорядковувалися особисто верховному володареві.