Про видатного українського поета Тараса Григоровича Шевченка писати дуже важко, адже усі подробиці його життя та творчості вже давно відомі та докладно вивчені. Кожен має право висловити свої особисті думки щодо творчості великого Кобзаря українського народу, і я хочу долучитися до цієї почесної місії.
Я вважаю, що Т. Г. Шевченко ще за своє життя був приречений стати видатним поетом. А для багатьох наступних поколінь і для наших сучасників він став справжньою легендою і символом, на всі часи перетворився для українського народу знаковою постаттю. Адже творчість Т. Г. Шевченка — це не просто вірші і поеми талановитої людини, а й мудрість, філософія і заклик до боротьби за краще життя.
Мені приємно усвідомлювати, що у мене є власний погляд на творчість великого Кобзаря, у мене в душі і серці існує власний, ні на кого не схожий митець.
Я маю власне розуміння й бачення творчості Т. Г. Шевченка, тому для мене він не тільки символ українського народу і великий Кобзар. Він для мене й досі живий. Колись поет сказав такі слова: «Я не розуміюся достатньо ані на поезії, ані на зброї». З цими словами я не згодний, адже поезія Шевченка для багатьох поколінь наших співвітчизників стала справжньою зброєю. Якщо замислитися, то добре знаючи біографію Т. Г. Шевченка, ми насправді знаємо про нього як про поета і як про людину досить мало.
Хтось із філосфів сказав, що прожити варто так, щоб потім тебе пам’ятали не тільки друзі, а й вороги. Можна з упевненістю сказати, що ці слова відносяться і до життя великого Кобзаря. Правду і гостроту шевченківського слова визнавали не тільки прихильники його творчості, а й вороги поета. Як це не цинічно звучить, але визнанням сили поетичного слова Т. Г. Шевченка був його арешт. І якби поезії Кобзаря не мали значення, не було б і його переслідування, його арешту, а потім і заслання.
Коли слово стає справжньою зброєю, це одразу помічають і друзі, і вороги. Причому, найбільш важливо це для недругів. Саме це можна сказати і про творчість Т. Г. Шевченка, а можна просто сказати «геній» і не варто більш нічого додавати, бо кожне наступне слово стане зайвим.
Т. Г. Шевченко — істинно український поет. Причому таким він став не тільки тому, що народився в Україні, а тому, що жив своєю рідною країною, її прагненнями і сподіваннями. В будь-якій поезії Кобзаря це можна відчути серед рядків, а у вірші «Думи, мої думи…» поет заявляє про це відкрито:
«Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, —
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну».
Як відомо, Т. Г. Шевченко займався не лише поетичною творчістю, а й живописом. Причому сила його таланту була настільки велика, що він міг би прославитися і як живописець, міг би прославити своїми картинами Україну, навіть не враховуючи літературний спадок. Тому кожному з нас треба пишатися, що нашим співвітчизником був такий геній. А коли геній такого рівню живе своєю країною, своїм народом, цілком природно, що протягом інших сторіч і, я думаю, навіть, тисячоріч, країна обов’язково буде жити цією особистістю.
Очевидно, у світі не існує жодного портрета (автопортрета) Тараса Шевченка, де він щиро й відкрито посміхався б. Задумливість, смуток, гіркота, біль — саме ці почуття здебільшого відображені на ликах Кобзаря, що збереглися до наших днів. Чому так?Наприклад, сьогодні всі друковані та інтернет-видання переповнені білозубими посмішками зірок шоу-бізнесу, поетів, спортсменів, політиків. Хоч би що там діялося в країні: чи панують спокій і добробут, чи народ був на межі соціального зриву — гламурним персонажам байдуже, знай собі посміхаються на всі тридцять два, випромінюючи бездумний оптимізм.Понад 150 років тому Тарас написав: «Думи мої, думи мої, горе мені з вами...». Чи дано нинішнім вершителям доль так перейнятися болем свого народу, його стражданнями і віковим прагненням до свободи, як переймався Тарас? Поки на обличчях цих вершителів будуть посмішки з приводу і без приводу — навряд. Думайте, робіть добро, ставайте пліч-о-пліч з простим людом — і народ піде за вами. Як ось уже 200 років іде за Ним. Нехай і погляд у нього при цьому не дуже лагідний.
Answers & Comments
Ответ:
Объяснение:
Про видатного українського поета Тараса Григоровича Шевченка писати дуже важко, адже усі подробиці його життя та творчості вже давно відомі та докладно вивчені. Кожен має право висловити свої особисті думки щодо творчості великого Кобзаря українського народу, і я хочу долучитися до цієї почесної місії.
Я вважаю, що Т. Г. Шевченко ще за своє життя був приречений стати видатним поетом. А для багатьох наступних поколінь і для наших сучасників він став справжньою легендою і символом, на всі часи перетворився для українського народу знаковою постаттю. Адже творчість Т. Г. Шевченка — це не просто вірші і поеми талановитої людини, а й мудрість, філософія і заклик до боротьби за краще життя.
Мені приємно усвідомлювати, що у мене є власний погляд на творчість великого Кобзаря, у мене в душі і серці існує власний, ні на кого не схожий митець.
Я маю власне розуміння й бачення творчості Т. Г. Шевченка, тому для мене він не тільки символ українського народу і великий Кобзар. Він для мене й досі живий. Колись поет сказав такі слова: «Я не розуміюся достатньо ані на поезії, ані на зброї». З цими словами я не згодний, адже поезія Шевченка для багатьох поколінь наших співвітчизників стала справжньою зброєю. Якщо замислитися, то добре знаючи біографію Т. Г. Шевченка, ми насправді знаємо про нього як про поета і як про людину досить мало.
Хтось із філосфів сказав, що прожити варто так, щоб потім тебе пам’ятали не тільки друзі, а й вороги. Можна з упевненістю сказати, що ці слова відносяться і до життя великого Кобзаря. Правду і гостроту шевченківського слова визнавали не тільки прихильники його творчості, а й вороги поета. Як це не цинічно звучить, але визнанням сили поетичного слова Т. Г. Шевченка був його арешт. І якби поезії Кобзаря не мали значення, не було б і його переслідування, його арешту, а потім і заслання.
Коли слово стає справжньою зброєю, це одразу помічають і друзі, і вороги. Причому, найбільш важливо це для недругів. Саме це можна сказати і про творчість Т. Г. Шевченка, а можна просто сказати «геній» і не варто більш нічого додавати, бо кожне наступне слово стане зайвим.
Т. Г. Шевченко — істинно український поет. Причому таким він став не тільки тому, що народився в Україні, а тому, що жив своєю рідною країною, її прагненнями і сподіваннями. В будь-якій поезії Кобзаря це можна відчути серед рядків, а у вірші «Думи, мої думи…» поет заявляє про це відкрито:
«Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, —
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну».
Як відомо, Т. Г. Шевченко займався не лише поетичною творчістю, а й живописом. Причому сила його таланту була настільки велика, що він міг би прославитися і як живописець, міг би прославити своїми картинами Україну, навіть не враховуючи літературний спадок. Тому кожному з нас треба пишатися, що нашим співвітчизником був такий геній. А коли геній такого рівню живе своєю країною, своїм народом, цілком природно, що протягом інших сторіч і, я думаю, навіть, тисячоріч, країна обов’язково буде жити цією особистістю.
Ответ:
Очевидно, у світі не існує жодного портрета (автопортрета) Тараса Шевченка, де він щиро й відкрито посміхався б. Задумливість, смуток, гіркота, біль — саме ці почуття здебільшого відображені на ликах Кобзаря, що збереглися до наших днів. Чому так?Наприклад, сьогодні всі друковані та інтернет-видання переповнені білозубими посмішками зірок шоу-бізнесу, поетів, спортсменів, політиків. Хоч би що там діялося в країні: чи панують спокій і добробут, чи народ був на межі соціального зриву — гламурним персонажам байдуже, знай собі посміхаються на всі тридцять два, випромінюючи бездумний оптимізм.Понад 150 років тому Тарас написав: «Думи мої, думи мої, горе мені з вами...». Чи дано нинішнім вершителям доль так перейнятися болем свого народу, його стражданнями і віковим прагненням до свободи, як переймався Тарас? Поки на обличчях цих вершителів будуть посмішки з приводу і без приводу — навряд. Думайте, робіть добро, ставайте пліч-о-пліч з простим людом — і народ піде за вами. Як ось уже 200 років іде за Ним. Нехай і погляд у нього при цьому не дуже лагідний.