Ответ:

Світ зараз перебуває на зламі епох, і частина людей піде далі, а для когось майбутнє… не настане. Про те, що чекає на людство і чому багато хто воліє залишатись у минулому, учасникам івенту «Майбутнє розпочинається вже сьогодні» на платформі TEDx в УКУ розповів член Нацради реформ, підприємець Валерій Пекар.

Z подає ключові тези виголошеного вчора у Львові виступу «Ойкумена чи Околиця: доля націй у ХХІ сторіччі».

Валерій ПЕКАР:

«Люди бояться майбутнього і голосують за політиків, які кажуть: "При мені майбутнє швидко не настане, обіцяю"».

Зараз ми бачимо кризу – сучасного світу, капіталізму, нинішньої демократії, індустрії, міжнародної і внутрішньої політики. І це не просто криза, це народження нового світу.

Зараз відбувається фазовий перехід – це поняття з фізики, і означає дуже рідкісну подію в історії людства, коли повністю змінюється політика-економіка-культура-релігія-мислення – усе.

До цього була т. зв. Неолітична революція – поява сільського господарства, релігії, перші міста і розшарування суспільства, виникли держави. Далі був Осьовий час (умовно від 600 р. до н.е. і тривав приблизно 1200 років), коли світ повністю змінився не лише через появу грецької філософії чи християнства, а й римського права, іудаїзму, буддизму тощо.

Останній фазовий перехід нам добре відомий – як реформація, науково-технічна революція, поява лібералізму, індивідуалізму, патріотизму, націоналізму та інших -ізмів. Зараз ми вповзли і вже переживаємо наступний фазовий перехід. При цьому скорочуються і самі фази, і переходи між ними.

Мушу сказати, що майбутнє настає не для всіх. Можна активно йти вперед, вітаючи майбутнє і намагаючись побільше перетягнути звідти в теперішнє. Можна зачекати і стати успішним послідовником. Або неуспішним.

Україна й досі не завершила своєї модернізації. Була низка причин, головна – не було української державності, а отже і ресурсу для модернізації. І тільки зараз ми її проходимо, починаючи з моменту, який названо Майданом.

Кожен фазовий перехід веде до все більшого розшарування. Яка фантастична різниця між Швецією, яка вже зробила крок в майбутнє, і Польщею, яка перебуває в активному модерні і вже повністю пройшла модернізацію, як і багато інших країн у ХХ ст. Але є величезний розрив між Польщею і Китаєм, який ще не наздогнав (і Україна десь на такому ж рівні). Між Китаєм і Кенією також величезний розрив, тому що Кенія гальмує. Ще більше гальмує Зімбабве, бо нікуди не поспішає. Але є ще Афганістан, де ще тільки відбувається становлення держави, а є і такі спільноти, які й країни власної ще не мають.

Вже є країни, де електрична енергія коштує нуль. Тому що є відновлювані джерела, тому що балансування споживання, менше споживання, нові технології.

Результат цього великого розшарування – розшарування на тих, хто перейшов у майбутнє хоч трохи, і тих, хто зовсім не перейшов. Тут я використовую старі терміни – Ойкумена і Околиця: там, де живуть цивілізовані і нецивілізовані люди.

Що таке Ойкумена 2030 року? Це світ без кордонів, дешеві якісні блага, тому що електроенергія (яка становить величезну частку собівартості) дешева. І там є два класи. Кожен фазовий перехід міняє класи. Рабовласники і раби змінились на феодалів і кріпаків, ті – на буржуа і пролетарів. Тепер є пасіонарії – люди, які працюють у світі, в якому можна не працювати. Максимум це 10-15% – люди, які працюють задля власної самореалізації, стати кимось більшим, заради задоволення.

Ці люди займаються креативом в усіх сферах – інновації, підприємництво, журналістика, мистецтво. Їхній капітал – це знання і репутація. А пасивний клас – це консьюмтаріат, який лише споживає. Має мінімальний гарантований дохід – з цим зараз багато країн експериментують. Пиво, чипси, телевізор – в обмін на те, щоб нічого не чіпати.

Околиця в 2030 році буде така сама, як і в 2017-му.