У невеликому містечку, де жили прості люди, жив один старий дідусь на ім'я Іван. Він був відомий своєю любов'ю до народної культури та мистецтва. У дідуся Івана завжди була гітара поряд, і він не втрачав нагоди розділити свою любов до музики з іншими.
Щовечора, коли настав час, дідусь Іван збирав усіх бажаючих на майдані перед будинком. Він діставав свою гітару і починав грати, а люди довкола підспівували та танцювали. Ці моменти були магічними та особливими для всіх, хто приєднувався до цих музичних зборів.
Якось прийшла новина, що міська влада планує зносити старий будинок, на якому жив дідусь Іван. Вони хотіли збудувати на його місці сучасний торговий центр. Ця новина привела хвилювання та невдоволення у серцях багатьох жителів, адже це місце стало символом їхньої культури та традицій.
Зібравшись разом, люди вирішили, що вони не можуть просто змиритися зі втратою своєї культурної спадщини. Вони почали проводити акції та збирати підписи, щоб протистояти знесенню будинку дідуся Івана. Проте їхні протестні акції були ігноровані владою.
Тоді люди дійшли висновку, що їм потрібно використати свою силу мистецтва та музики, щоб достукатися до сердець людей. Вони організували великий концерт на площі перед дідом Івана. Музиканти, співаки та танцюристи з усіх куточків міста зібралися разом, щоб протестувати мирною піснею та танцем.
Коли міська влада побачила, наскільки сильно та чудово об'єдналися жителі, вони не могли залишатися байдужими. Відчуваючи тиск громадськості, вони переглянули своє рішення та скасували знесення будинку дідуся Івана.
Так, завдяки силі мистецтва та музики люди врятували свій символ народної культури. Дідусь Іван прийшов на концерт і сльози радості текли його щоками. Він сказав: «Наша дума, наша пісня не помре, не загине, бо вони живуть у наших серцях та словах».
З того часу жителі міста продовжували збиратися на площі перед будинком дідуся Івана та співати, танцювати та битися гітарами. Їхня культурна спадщина продовжувала жити і надихати нові покоління. І хоча місто може змінюватися з часом, народна дума та пісня залишаться непорушним зв'язком між минулим та майбутнім.
Я вважаю що пісня- це вогонь всієї нашої душі, що ніколи не вмре і не загине адже Україна дуже творча милозвучна нація, тому й недивно що ідеї закладені в тексти народних балад та пісень актуальні й у наш час хоч, створені вони були ще до XXІ століття.
Answers & Comments
Наша дума, наша пісня не помре, не загине
У невеликому містечку, де жили прості люди, жив один старий дідусь на ім'я Іван. Він був відомий своєю любов'ю до народної культури та мистецтва. У дідуся Івана завжди була гітара поряд, і він не втрачав нагоди розділити свою любов до музики з іншими.
Щовечора, коли настав час, дідусь Іван збирав усіх бажаючих на майдані перед будинком. Він діставав свою гітару і починав грати, а люди довкола підспівували та танцювали. Ці моменти були магічними та особливими для всіх, хто приєднувався до цих музичних зборів.
Якось прийшла новина, що міська влада планує зносити старий будинок, на якому жив дідусь Іван. Вони хотіли збудувати на його місці сучасний торговий центр. Ця новина привела хвилювання та невдоволення у серцях багатьох жителів, адже це місце стало символом їхньої культури та традицій.
Зібравшись разом, люди вирішили, що вони не можуть просто змиритися зі втратою своєї культурної спадщини. Вони почали проводити акції та збирати підписи, щоб протистояти знесенню будинку дідуся Івана. Проте їхні протестні акції були ігноровані владою.
Тоді люди дійшли висновку, що їм потрібно використати свою силу мистецтва та музики, щоб достукатися до сердець людей. Вони організували великий концерт на площі перед дідом Івана. Музиканти, співаки та танцюристи з усіх куточків міста зібралися разом, щоб протестувати мирною піснею та танцем.
Коли міська влада побачила, наскільки сильно та чудово об'єдналися жителі, вони не могли залишатися байдужими. Відчуваючи тиск громадськості, вони переглянули своє рішення та скасували знесення будинку дідуся Івана.
Так, завдяки силі мистецтва та музики люди врятували свій символ народної культури. Дідусь Іван прийшов на концерт і сльози радості текли його щоками. Він сказав: «Наша дума, наша пісня не помре, не загине, бо вони живуть у наших серцях та словах».
З того часу жителі міста продовжували збиратися на площі перед будинком дідуся Івана та співати, танцювати та битися гітарами. Їхня культурна спадщина продовжувала жити і надихати нові покоління. І хоча місто може змінюватися з часом, народна дума та пісня залишаться непорушним зв'язком між минулим та майбутнім.
Ответ:
Я вважаю що пісня- це вогонь всієї нашої душі, що ніколи не вмре і не загине адже Україна дуже творча милозвучна нація, тому й недивно що ідеї закладені в тексти народних балад та пісень актуальні й у наш час хоч, створені вони були ще до XXІ століття.