juriylukanjuk
1. Коли дзвонять на поміч, то й мурашки по шкірі ходять, як усі народні голоси оберуться в єдину могутню молитву. 2. І шумить у лісі і гуде над полем, розлітається гомін, зійшлися козаки на його голосі, усі кинулись на збір. 3. Ніжна сльоза, що на щіку тремтить, відчайний крик, що з серця виходить, втіха батькова, що душу піднімає, всі ці думки в мені кружляють. 4. З того часу, як була відліта з рідних берегів, з того часу нема краю, не має світа, якого б не думав про тебе. 5. Тоді здригнулось зірване гніздо, лежачи в пилу, на сходах німе сідало дитятко, а серед темряви чути було тугу пісню матері. 6. Хто ж народився на світі не з лицарським званням, той вправді знає, що таке сльози проливати і від долі соромитися. 7. А в нашім серці відчуття тільки пробудилося, немов щось нове і досі невідоме засяяло в ньому, що воно ніби обіцяло йому світле майбутнє. 8. І вже день минає, і ніч настала, і знов на курені лунь лежить, і знову чути шум міста, і знову думки мої у далечінь відлітають. 9. І тут же в нашому краю бачиш: люди працюють, працюють, як пчоли, що меду збирають, і не жаліють своїх сил і своєї крові. 10. І от я в цю країну повертаюся знов, як син на татову хату, як вишневий цвіт до саду своєму повертається.
Answers & Comments
2. І шумить у лісі і гуде над полем, розлітається гомін, зійшлися козаки на його голосі, усі кинулись на збір.
3. Ніжна сльоза, що на щіку тремтить, відчайний крик, що з серця виходить, втіха батькова, що душу піднімає, всі ці думки в мені кружляють.
4. З того часу, як була відліта з рідних берегів, з того часу нема краю, не має світа, якого б не думав про тебе.
5. Тоді здригнулось зірване гніздо, лежачи в пилу, на сходах німе сідало дитятко, а серед темряви чути було тугу пісню матері.
6. Хто ж народився на світі не з лицарським званням, той вправді знає, що таке сльози проливати і від долі соромитися.
7. А в нашім серці відчуття тільки пробудилося, немов щось нове і досі невідоме засяяло в ньому, що воно ніби обіцяло йому світле майбутнє.
8. І вже день минає, і ніч настала, і знов на курені лунь лежить, і знову чути шум міста, і знову думки мої у далечінь відлітають.
9. І тут же в нашому краю бачиш: люди працюють, працюють, як пчоли, що меду збирають, і не жаліють своїх сил і своєї крові.
10. І от я в цю країну повертаюся знов, як син на татову хату, як вишневий цвіт до саду своєму повертається.