Verified answer

Ответ:

Письменник, в повісті "Захар Беркут"  історично показав шляхи, якими йшли монгольські орди на руській землі, а також відобразив події весни 1241 року, згадав битву з ворогами на річці Каті 1223 року.

Події в повісті відбуваються 1241 року. Боярин Тугар Вовк прибуває з дочкою Мирославою у Тухольщину в Карпатах, де князь подарував йому землі. Максим, син місцевого старійшини Захара Беркута, та боярська дочка закохалися, — та Тугар Вовк категорично проти їхніх стосунків.

Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає у конфлікт з общиною тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, котрий мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на сторону яких переметнувся ще під час битви на Калці.

Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. До тухольської общини прибуває підмога з сусідніх громад, а також Мирослава, яка переказує план Максима по перемозі та знищенню монголів.

Тухольці пускають загарбників у долину села, і перекривають вихід. Монголи безуспішно пробують прорватися. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, в якій знаходяться монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб вбити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима.

Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватись. Відчуваючи що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом відродиться вона, і настануть щасливі часи її відродження. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.

Іван Франко у своїй історичній повісті “Захар Беркут” звернувся до подій сивої давнини. Він відкрив завісу над далеким минулим, оживив його, наповнив оптимістичним звучанням. І Про події, описані І. Франком, збереглося мало документальних даних. Відомо, що під час походу 1241 року орда проходила через місцевості, описані в творі, але в літописах немає жодної згадки про загибель ворожих загонів. Письменник у передмові до повісті писав, що пішов за легендою.

Але невідомо за якою. У переказі, записаному в Закарпатті, розповідається про похід 1241 року. Там зокрема сказано, що русини підрубили дерева, склали в купи каміння і перегородили воду.

Поширений у Польщі переказ про боротьбу народу з монголами розповідає, що мешканці відсікли відступ монголам у єдиному вузькому проході. Коли засліплені люттю вороги ввійшли в долину, “…почали валитися на них дерева і відламки скель. Монголів, таким чином, зовсім було винищено”.

Багато спільного мають закарпатська і польська легенди. Особливий наголос у них зроблений на допомозі народові самих природних умов життя. Якщо І. Франко використав не ці два відомі перекази, а інший, то він, безумовно, був дуже близький до них за змістом.

Справді існує село Тухля, про яке розповідається в повісті. Збереглися перекази про походження назви села, пов’язаної з загибеллю великої кількості ординців, від яких по всій околиці йшов тухлий сморід. Тож події, описані в творі І. Франка, справді мали місце в реальному житті.

Объяснение: