Verified answer

Експеримент, задуманий професором Хігінсом, був грандіозний. Він поставив перед його учасниками благородну мету: зробити з колишньої квітникарки справжню леді з світськими витонченими  манерами, умінням грати на фортепіано  і правильною мовою.  І професор виграв парі! Еліза Дулітл за якихось пів року перетворилася на аристократку, здатну викликати подив і навіть захват своїми природними манерами, елегантністю, вмінням гідно триматися та вишуканою мовою.  

Єдине, про що геть забув професор, - що він має справу не з лялькою,  яка не потребує душевної теплоти, любові та поваги, не з манекеном, на який можна почепити модні ганчірки, не з папугою, якого можна навчити вимовляти багато слів.  Він зрозумів це лише тоді, коли Еліза збунтувалася. Він був вимушений визнати, що з людиною треба поводитися по-людськи, що Еліза - індивідуальність, особистість, яка вимагає відповідного до себе ставлення.

Хіггінс, хоч трохи пізно, але зрозумів, що він несе відповідальність за цю дівчину, за її майбутнє, за її подальшу долю. Ми всі повинні бути відповідальними за тих, кого приручили.