Ответ:НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1648–1676 – породжений укр. реаліями раннього Нового часу складний політ. процес, що поєднував у собі, під гаслами захисту православ'я, прав і свобод Війська Запорозького й руського народу, боротьбу за нац. визволення, масовий соціальний протест і збройні форми громадян. протистояння та супроводжувався кардинальними змінами всіх сфер і рівнів життєдіяльності сусп-ва. Типологічно споріднений із масштабними суспіль-
но-політ. рухами в низці країн Центр. і Зх. Європи, які вступали в період створення нац. д-в і вироблення якісно відмінної від середньовічної системи соціальних відносин.
На різних етапах еволюції істор. думки в Україні та за її межами в наук. концепціях щодо ідентифікації подій середини – 2-ї пол. 17 ст. застосовувалися такі терміни, як "Хмельниччина", "козацьке повстання", "руська ребелія", "загальнонародне повстання", "національне повстання"; "козацька війна", "громадянська (домова) війна", "велика війна 1648–1654 рр.", "польсько-козацька війна", "селянська" війна,. "визвольна війна", "національно-визвольна війна"; "козацька революція", "національна революція", "національно-визвольна революція", "українська революція", "велика українська революція" тощо. Однак більшість із запропонованих понять відображає лише певний сегмент цього багатоаспектного явища, не проникаючи в його глибинну сутність.
Дискусійним продовжує залишатися питання його верхньої хронологічної межі, яка коливається в діапазоні 1654–1678. При цьому традиційним в історіографії є виділення 2-х фаз, відокремлених одна від одної смертю Б.Хмельницького (6 серпня (27 липня) 1657). 1-ша з них характеризується наростанням національно-визвол. боротьби і її найвищою результативністю, а
2-га пов'язується із втягненням козац. України в добу старшинських міжусобиць і руйнації ("Руїни") госп. життя, нових форм соціальних зв'язків та державно-політ. структур.
Причини й передумови революції.
Н. р. була спричинена комплексом суперечностей політ., соціального, екон. та духовно-культ. характеру, що нагромадилися на серед. 17 ст. в сусп. житті Речі Посполитої, у складі якої після Люблінської унії 1569 опинилася переважна більшість етнічних укр. земель. Польс. еліта намагалася запобігти відродженню укр. держ. життя. Із цією метою не визнавала "руський політичний народ" рівноправним із польс. і литовським, всіляко сприяла покатоличенню й полонізації його аристократії та шляхти. Проводився курс на ліквідацію православ'я й утвердження католицизму. Хоча 1632–33 елекційним і коронаційним сеймами і польс. королем Владиславом IV Ваза були вироблені й затверджені "Пункти заспокоєння народу руського", які легалізували й легітимізували існування правосл. церкви та її ієрархію, православні продовжували зазнавати обмежень і заборон у заняттях ремеслами, промислами, торгівлею та обійманні посад у міськ. самоуправлінні. Закривалися церкви й монастирі. Масового характеру набуло зневаження реліг. почуттів віруючих; непоодинокими були випадки примусового навернення в греко-католицизм. Вживалися дискримінаційні заходи щодо укр. мови, гальмувався розвиток освіти. Тому не випадково в політиці польс. властей вбачалася загроза самому існуванню "руського народу".
Нехтування прав більшості українців викликало в них спротив, чому значною мірою сприяв лавиноподібний процес розвитку їхньої нац. свідомості. У 1620–30-ті рр. в суспільно-політ. думці чіткіше окреслюється усвідомлення українцями себе як окремішньої від сусідніх етнічної спільноти. Водночас починає виразніше проступати нац. суть реліг. конфліктів і нац. мотивування козац. повстань, відбувалася викристалізація нац. інтересів, осмислення їх значущості в житті як окремої особи, так і соціального стану, сусп-ва в цілому. На пд. України інтенсивно формувався якісно ін. психологічний тип особистості, для якого основою способу життя, мислення, поведінки виступала свобода. Відбувалося становлення нового сусп. стану – козацтва українського, – готового зі зброєю в руках відстоювати свої "права і вольності". У його середовищі зародилася ідея перетворення Війська Запорозького на територіально-політ. організм у складі Речі Посполитої.
Загострювалися суперечності і в соціально-екон. сфері. Еліта Речі Посполитої відмовилася визнати "лицарські" права і привілеї козацтва, а з 1638 намагалася ліквідувати його як стан. Інтенсивний розвиток фільваркового госп-ва (див. Фільварок) призвів до неухильного зростання в зх., центр. і пн. регіонах України панщини (3–6 днів на тиждень), повинностей і податків, обезземелення селян, їх закріпачення. Крайніх меж досягли зловживання орендарів (серед останніх доволі виразним був іноетнічний елемент). У 1630–40-х рр. почастішали спроби поширити кріпацтво й фільваркове госп-во на пд. і сх. регіони, більшість населення яких складали ще відносно вільні селяни та козаки, готові померти, захищаючи свої права й свободи.
Найвище піднесення боротьби. Виборення козацькою Україною незалежності (лютий 1648 – червень 1652).
Answers & Comments
Ответ:НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1648–1676 – породжений укр. реаліями раннього Нового часу складний політ. процес, що поєднував у собі, під гаслами захисту православ'я, прав і свобод Війська Запорозького й руського народу, боротьбу за нац. визволення, масовий соціальний протест і збройні форми громадян. протистояння та супроводжувався кардинальними змінами всіх сфер і рівнів життєдіяльності сусп-ва. Типологічно споріднений із масштабними суспіль-
но-політ. рухами в низці країн Центр. і Зх. Європи, які вступали в період створення нац. д-в і вироблення якісно відмінної від середньовічної системи соціальних відносин.
На різних етапах еволюції істор. думки в Україні та за її межами в наук. концепціях щодо ідентифікації подій середини – 2-ї пол. 17 ст. застосовувалися такі терміни, як "Хмельниччина", "козацьке повстання", "руська ребелія", "загальнонародне повстання", "національне повстання"; "козацька війна", "громадянська (домова) війна", "велика війна 1648–1654 рр.", "польсько-козацька війна", "селянська" війна,. "визвольна війна", "національно-визвольна війна"; "козацька революція", "національна революція", "національно-визвольна революція", "українська революція", "велика українська революція" тощо. Однак більшість із запропонованих понять відображає лише певний сегмент цього багатоаспектного явища, не проникаючи в його глибинну сутність.
Дискусійним продовжує залишатися питання його верхньої хронологічної межі, яка коливається в діапазоні 1654–1678. При цьому традиційним в історіографії є виділення 2-х фаз, відокремлених одна від одної смертю Б.Хмельницького (6 серпня (27 липня) 1657). 1-ша з них характеризується наростанням національно-визвол. боротьби і її найвищою результативністю, а
2-га пов'язується із втягненням козац. України в добу старшинських міжусобиць і руйнації ("Руїни") госп. життя, нових форм соціальних зв'язків та державно-політ. структур.
Причини й передумови революції.
Н. р. була спричинена комплексом суперечностей політ., соціального, екон. та духовно-культ. характеру, що нагромадилися на серед. 17 ст. в сусп. житті Речі Посполитої, у складі якої після Люблінської унії 1569 опинилася переважна більшість етнічних укр. земель. Польс. еліта намагалася запобігти відродженню укр. держ. життя. Із цією метою не визнавала "руський політичний народ" рівноправним із польс. і литовським, всіляко сприяла покатоличенню й полонізації його аристократії та шляхти. Проводився курс на ліквідацію православ'я й утвердження католицизму. Хоча 1632–33 елекційним і коронаційним сеймами і польс. королем Владиславом IV Ваза були вироблені й затверджені "Пункти заспокоєння народу руського", які легалізували й легітимізували існування правосл. церкви та її ієрархію, православні продовжували зазнавати обмежень і заборон у заняттях ремеслами, промислами, торгівлею та обійманні посад у міськ. самоуправлінні. Закривалися церкви й монастирі. Масового характеру набуло зневаження реліг. почуттів віруючих; непоодинокими були випадки примусового навернення в греко-католицизм. Вживалися дискримінаційні заходи щодо укр. мови, гальмувався розвиток освіти. Тому не випадково в політиці польс. властей вбачалася загроза самому існуванню "руського народу".
Нехтування прав більшості українців викликало в них спротив, чому значною мірою сприяв лавиноподібний процес розвитку їхньої нац. свідомості. У 1620–30-ті рр. в суспільно-політ. думці чіткіше окреслюється усвідомлення українцями себе як окремішньої від сусідніх етнічної спільноти. Водночас починає виразніше проступати нац. суть реліг. конфліктів і нац. мотивування козац. повстань, відбувалася викристалізація нац. інтересів, осмислення їх значущості в житті як окремої особи, так і соціального стану, сусп-ва в цілому. На пд. України інтенсивно формувався якісно ін. психологічний тип особистості, для якого основою способу життя, мислення, поведінки виступала свобода. Відбувалося становлення нового сусп. стану – козацтва українського, – готового зі зброєю в руках відстоювати свої "права і вольності". У його середовищі зародилася ідея перетворення Війська Запорозького на територіально-політ. організм у складі Речі Посполитої.
Загострювалися суперечності і в соціально-екон. сфері. Еліта Речі Посполитої відмовилася визнати "лицарські" права і привілеї козацтва, а з 1638 намагалася ліквідувати його як стан. Інтенсивний розвиток фільваркового госп-ва (див. Фільварок) призвів до неухильного зростання в зх., центр. і пн. регіонах України панщини (3–6 днів на тиждень), повинностей і податків, обезземелення селян, їх закріпачення. Крайніх меж досягли зловживання орендарів (серед останніх доволі виразним був іноетнічний елемент). У 1630–40-х рр. почастішали спроби поширити кріпацтво й фільваркове госп-во на пд. і сх. регіони, більшість населення яких складали ще відносно вільні селяни та козаки, готові померти, захищаючи свої права й свободи.
Найвище піднесення боротьби. Виборення козацькою Україною незалежності (лютий 1648 – червень 1652).