Verified answer

Ответ:

Объяснение:

У першій частині поеми переважає весела, оптимістична тональність. Мудрець декілька місяців гостює в Китаєвій пустині — милується красою природи, переживає внутрішню гармонію, «і мир, і злагоду, й любов». Та цю гармонію порушує зустріч з Маринкою, звичайною дівчинкою-пастушкою. Вона чимось нагадала Сковороді колишню ученцю Марію, яку й досі він не може забути. Пастушка зі сльозами на очах розповіла про своє тяжке нужденне животіння. А ще й убили її брата-повстанця. Саме тоди філософа й огортають сумніви: «Чи справжня була моя проповідь, яку я підносив?». Сковорода переживає щось схоже на прозріння: чи варті чогось його слова про мир і гармонію, коли вони не допомагають простим людям.

Друга частина витримана в урочистій тональності. Сковорода рішуче відкидає пропозицію приєднатися до монастирської братії й дає ченцям настанову: «Покиньте рясу, пахать ідіть!». Усвідомивши нове покликання — бути з народом — він/ вирушає в дорогу.

У третій частині розкриваються етапи внутрішньої метаморфози філософа. Він визнає марність своїх молитов, натомість виступає за радикальні дії: «І зрозумів Сковорода: / повстання. / Лише повстання знайдуть язик і мову, / якою б можна / до панів промовлять». Він уже морально готовий мандрувати по селах і проповідувати нові погляди, бо серед простих людей сподівається «душу свою з суспільною з'єднать...».

Нарешті, Finale, завершальна частина поеми. Сковорода зустрічає колишню ученицю Марію. Жінка, якій колись передавав свої ідеї, дуже змінилася. Вона на боці свого коханця — генерала, котрий жорстоко придушив бідняцьке повстання. Марія вихваляється, що вбивала повстанців цілу ніч — «одного в яру / просто руками задушила». Сковорода розуміє, що Марія вбила брата пастушки Маринки, який приєднався до повстанців. Філософ вражений і розгублений. Він свідомий того, що досі все робив не так: «Бо шляхту бачив — не народ ,/ бо панство просвіщав, а не голоту». Аж тут у події втручається повсталий народ: убивають Марію, збираються розстріляти й самого Сковороду, та один студент упізнає філософа й добивається його звільнення.

Дослідники відзначали формальну майстерність автора поеми, однак підкреслювали його залежність від комуністичної ідеології. На догоду цій ідеології П. Тичина зобразив Г. Сковороду прихильником збройного повстання, який розчарувався у власних ідеях. Не випадково відомий учений С. Єфремов зауважив: «Почата в м'яких, лагідних тонах «Сонячних кларнетів», поема, видимо, переживала разом з автором пертурбації і в своєму змісті, аж поки докотилася до сліпого заулку, з якого немає ходу».

"Симфонія" - це вірш Павла Тичини, який описує музичний концерт з використанням багатьох образів та метафор. У вірші автор порівнює музику з вогнем, громом, світлом та тінню, щоб передати її красу і магію. Головний образ вірша - "сонячний зайчик", який символізує молодість та радість життя.

Поет описує, як він занурюється в музику, яка відкриває йому нові світи і пробуджує його душу. Він відчуває, як звуки відбиваються в його серці, а його душа перетворюється на чисту і глибоку річку, що плине в музиці. Автор стає частиною цієї музики, зливається з нею і відчуває, як вона наповнює його від істоку до впадини.

Вірш "Симфонія" є яскравим зразком української поезії, який передає красу та магію музики та спонукає читача відчути її силу і вплив на душу.