Цікаво, що Грицько - тілом дракон, а душею людина. Люди ж, які його оточили та ганебно перехитрили,- дракони всередині. Хоч їм і не подобається світ, в якому вони живуть, який сповнений брехні, змов та зрад, але вони і далі живуть в ньому і продовжують самі брехати та зраджувати.

Така дочка князя - їй подобається дракон, їй добре і спокійно з ним, але вона нічого не робить, аби він залишився живим.

Такий князь, який примусив повірити дракона, що він його друг, сам же чекав його смерті. Це ніяк не дружба.

А щодо назви, то взагалі цікаво. Місце дракона у серці князя не зміг замінити ніхто. Він не мав, з ким поговорити. Йому було сумно й нецікаво серед таких же, як і він зрадливих брехунів. Щоб заглушити тугу в серці, князь їде на могили пустельника та дракона.

Єдина людяна людина у цьому творі - лицар Лаврін. Він, хоча й переміг не одну людину, але зміг залишитися щирим та непідкупним, що є дуже живним.

Дракон був "не від світу цього", не такий, як цей світ. Тому йому й не було в цьому світі місця.