Одеса — місто обласного підпорядкування, центр Одеської області, один з найбільших промислових, наукових та культурних центрів Радянської України і Радянського Союзу, найбільший порт на Чорному морі. В місті шість районів: Жовтневий, Іллічівський, Київський, Ленінський, Приморський і Центральний. Територія міста становить 147,7 кв. км. Населення — 796,7 тис. чоловік.
На території сучасного міста людина жила з найдавніших часів. У період бронзи (2 тисячоліття до н. е.) тут проживали племена ямної та катакомбної культур. Про це свідчить розкопаний на Червоній Слобідці величезний курган. У VII столітті до н. е. на узбережжі Чорного моря виникли давньогрецькі поселення. Бухта, що була на відстані приблизно одноденного плавання між двома великими містами — Ольвією (на правому березі Дніпро-Бузького лиману) і Тірою (на території сучасного Білгорода-Дністровського), використовувалась мореплавцями для стоянки кораблів. На території теперішнього Приморського бульвару, Театральної площі і приміського курорту Лузанівки, а також на Жеваховій горі виявлено сліди грецьких поселень (V—III століття до н. е.), де жили рибалки, хлібороби та торговельно-ремісничий люд.
На території міста знайдено римські монети (II століття н. е.). У III—V століттях тут існували численні поселення, де проживали і племена черняхівської культури.
У V—VI століттях н. е. причорноморськими степами заволоділи кочові племена гуннів та аварів. Проте у річкових долинах продовжували існувати землеробські селища, які, очевидно, засновані ранніми слов’янами.
Кочові племена, а особливо монголо-татари, насильно відірвали Причорномор’я від Русі. Але в кінці XIV—на початку XV століття, коли Золота Орда занепала, владу над Північно-західним Причорномор’ям захопило велике князівство Литовське. Саме в цей час на місці сьогоднішньої Одеси виникло поселення Качибей (Коцюбіїв, Качикленов, Гаджибей та ін.). Перша згадка про нього відноситься до 1415 року, коли Качибей був уже порівняно значним портом, звідки вивозилося зерно. На терені Качибея був великий замок. Залишки його зберігалися до середини XVIII століття.
В кінці XV століття в Північному Причорномор’ї встановилась влада Кримського ханства — васала могутньої тоді Османської імперії. Але завойовники не змогли заселити і по-господарськи освоїти родючі землі. Це призвело до занепаду Качибея (в цей період його частіше згадують як Хаджибей). У другій половині XVIII століття турецький уряд розпочав поблизу Хаджибея будівництво фортеці Ені-Дунья. Місто знову почали заселяти українці, греки, вірмени тощо. З невеликої гавані, де було споруджено маяк, вивозили хліб, доставлений з Поділля та Придністров’я.
Під час другої російсько-турецької війни російські війська та загін козаків Чорноморського війська, сформований з колишніх запорожців, 14 вересня 1789 року оволоділи Хаджибеєм. Ясський мир (1791 р.) остаточно закріпив за Росією так звану Очаківську область, куди входив і район Хаджибея. За пропозицією великого російського полководця О. В. Суворова у Хаджибеї в 1793 році розпочалось будівництво фортеці.
У 1794 році почались роботи по спорудженню нового міста. Цей рік і вважається часом заснування Одеси. 27 травня 1794 року з’явився «височайший указ», в якому говорилось: «Уважая выгодное положение Хаджибея при Черном море и сопряженные с оным пользы, признали мы нужным устроить тамо военную гавань купно с купеческой пристанью». Керівництво всіма цими роботами покладалось і в майбутньому здійснювалось Суворовим — одним з головних засновників Одеси. Спеціально створена експедиція на чолі з Й. М. Дерібасом і талановитим інженером Ф. Деволаном мала за 5 років спорудити гавань і місто.
У 1795 році Хаджибей перейменували на Одесу за назвою грецької колонії Одесос, яка колись існувала поблизу згаданої території.
Заснування Одеси було одним з наслідків багатовікової боротьби українського і російського народів за повернення своїх споконвічних причорноморських земель.
Швидко зростало населення новоутвореного міста. Це зумовлювалось успішним господарським освоєнням малозаселених просторів Південної України, інтенсивним переселенням сюди українських і російських селян, що шукали порятунку від кріпосницького гніту, також ремісників і дрібних торговців з багатьох містечок Правобережної України та Білорусії. У 1803 році в місті вже проживало 9 тис. чол., у 1827 році — понад 32 тис., у 1836 році — 54 тис., а в 1858 році населення міста вже становило 104 тис. чоловік. За кількістю міського населення Одеса вийшла на третє місце в Росії. У 1805 році вона стала центром Новоросійського генерал-губернаторства, яке охоплювало всю Степову Україну, Приазов’я, Крим, а з 1828 року і Бессарабію. Аде й після скасування Новоросійського генерал-губернаторства (1874 р.) Одеса залишалася центром військового, учбового, судового округів та ряду інших крайових установ.
Answers & Comments
Відповідь:
Пояснення:
Одеса — місто обласного підпорядкування, центр Одеської області, один з найбільших промислових, наукових та культурних центрів Радянської України і Радянського Союзу, найбільший порт на Чорному морі. В місті шість районів: Жовтневий, Іллічівський, Київський, Ленінський, Приморський і Центральний. Територія міста становить 147,7 кв. км. Населення — 796,7 тис. чоловік.
На території сучасного міста людина жила з найдавніших часів. У період бронзи (2 тисячоліття до н. е.) тут проживали племена ямної та катакомбної культур. Про це свідчить розкопаний на Червоній Слобідці величезний курган. У VII столітті до н. е. на узбережжі Чорного моря виникли давньогрецькі поселення. Бухта, що була на відстані приблизно одноденного плавання між двома великими містами — Ольвією (на правому березі Дніпро-Бузького лиману) і Тірою (на території сучасного Білгорода-Дністровського), використовувалась мореплавцями для стоянки кораблів. На території теперішнього Приморського бульвару, Театральної площі і приміського курорту Лузанівки, а також на Жеваховій горі виявлено сліди грецьких поселень (V—III століття до н. е.), де жили рибалки, хлібороби та торговельно-ремісничий люд.
На території міста знайдено римські монети (II століття н. е.). У III—V століттях тут існували численні поселення, де проживали і племена черняхівської культури.
У V—VI століттях н. е. причорноморськими степами заволоділи кочові племена гуннів та аварів. Проте у річкових долинах продовжували існувати землеробські селища, які, очевидно, засновані ранніми слов’янами.
Кочові племена, а особливо монголо-татари, насильно відірвали Причорномор’я від Русі. Але в кінці XIV—на початку XV століття, коли Золота Орда занепала, владу над Північно-західним Причорномор’ям захопило велике князівство Литовське. Саме в цей час на місці сьогоднішньої Одеси виникло поселення Качибей (Коцюбіїв, Качикленов, Гаджибей та ін.). Перша згадка про нього відноситься до 1415 року, коли Качибей був уже порівняно значним портом, звідки вивозилося зерно. На терені Качибея був великий замок. Залишки його зберігалися до середини XVIII століття.
В кінці XV століття в Північному Причорномор’ї встановилась влада Кримського ханства — васала могутньої тоді Османської імперії. Але завойовники не змогли заселити і по-господарськи освоїти родючі землі. Це призвело до занепаду Качибея (в цей період його частіше згадують як Хаджибей). У другій половині XVIII століття турецький уряд розпочав поблизу Хаджибея будівництво фортеці Ені-Дунья. Місто знову почали заселяти українці, греки, вірмени тощо. З невеликої гавані, де було споруджено маяк, вивозили хліб, доставлений з Поділля та Придністров’я.
Під час другої російсько-турецької війни російські війська та загін козаків Чорноморського війська, сформований з колишніх запорожців, 14 вересня 1789 року оволоділи Хаджибеєм. Ясський мир (1791 р.) остаточно закріпив за Росією так звану Очаківську область, куди входив і район Хаджибея. За пропозицією великого російського полководця О. В. Суворова у Хаджибеї в 1793 році розпочалось будівництво фортеці.
У 1794 році почались роботи по спорудженню нового міста. Цей рік і вважається часом заснування Одеси. 27 травня 1794 року з’явився «височайший указ», в якому говорилось: «Уважая выгодное положение Хаджибея при Черном море и сопряженные с оным пользы, признали мы нужным устроить тамо военную гавань купно с купеческой пристанью». Керівництво всіма цими роботами покладалось і в майбутньому здійснювалось Суворовим — одним з головних засновників Одеси. Спеціально створена експедиція на чолі з Й. М. Дерібасом і талановитим інженером Ф. Деволаном мала за 5 років спорудити гавань і місто.
У 1795 році Хаджибей перейменували на Одесу за назвою грецької колонії Одесос, яка колись існувала поблизу згаданої території.
Заснування Одеси було одним з наслідків багатовікової боротьби українського і російського народів за повернення своїх споконвічних причорноморських земель.
Швидко зростало населення новоутвореного міста. Це зумовлювалось успішним господарським освоєнням малозаселених просторів Південної України, інтенсивним переселенням сюди українських і російських селян, що шукали порятунку від кріпосницького гніту, також ремісників і дрібних торговців з багатьох містечок Правобережної України та Білорусії. У 1803 році в місті вже проживало 9 тис. чол., у 1827 році — понад 32 тис., у 1836 році — 54 тис., а в 1858 році населення міста вже становило 104 тис. чоловік. За кількістю міського населення Одеса вийшла на третє місце в Росії. У 1805 році вона стала центром Новоросійського генерал-губернаторства, яке охоплювало всю Степову Україну, Приазов’я, Крим, а з 1828 року і Бессарабію. Аде й після скасування Новоросійського генерал-губернаторства (1874 р.) Одеса залишалася центром військового, учбового, судового округів та ряду інших крайових установ.