Ответ:а життя батька посідав новгородський (1088-1094, 1096-1117) і ростовський (1094-1095) княжі столи, пізніше співправив з батьком у Києві.

У 1096 розбив війська чернігівського князя Олега Святославича та примусив його взяти участь у Любецькому з'їзді 1097, де було укладено угоду про припинення земельних чвар і проголошений принцип успадкування князями земель своїх батьків.

Брав чільну участь в організованих Володимиром Мономахом воєнних походах на половців у 1093, 1107 і 1111. Здійснив два успішні походи на естів у 1113 і 1116. У 1102, коли київський князь Святополк Ізяславич захотів замінити Мстислава в Новгороді своїм сином, новгородці відповіли йому: «якщо у твого сина дві голови, то пришли його до нас.»

У 1117 переведений батьком з Новгорода в Білгород-Київський, ближче до Києва. Місце Мстислава в Новгороді зайняв його старший син Всеволод. Після смерті батька в 1125 посів київський стіл і продовжував зміцнювати престиж великого князя київського та обороняти державу від ворогів.

У 1128-1130 на чолі союзу руських князів здійснив низку походів в Полоцьке князівство, здолав місцевих князів, що прагнули відособитися від Києва, полонив їх, відіслав до Константинополя, а в Полоцьку посадив свого сина Ізяслава Мстиславича.

У 1130 успішно воював з литовцями. Розгромив половців і загнав їх за Волгу та Яїк. Про величезний міжнародний престиж Київської держави за його правління свідчать численні династичні зв'язки київського князя із західноєвропейськими королівськими дворами.

Помер 14 квітня 1132 (за іншими даними 15 квітня 1133[7]), передавши великокняжий престол братові Ярополку. Похований у церкві збудованого ним Федорівського монастиря у Києві.

У XIV ст. Руська церква зарахувала його до лику святих.

Після смерті Мстислава-Гаральда Київська держава остаточно розпалася на окремі політично незалежні князівства.

У Василя Татищева є життєво-побутові подробиці з життя Мстислава: «…Якось увечері він бесідував із дружиною своєю і веселився. Тоді один із євнухів його, підійшовши до нього, тихо сказав: „Княже! Ти ось, ходячи, землі чужі воюєш і неприятелів усюди перемагаєш. Коли ж ти вдома, то або в суді, або над справами землі своєї трудишся, а іноді з приятелями твоїми, веселячись, проводиш час, а не відаєш, що у княгині твоєї діється. Прохор бо Васильович часто з княгинею наодинці буває. Якщо нині ти підеш, то можеш сам побачити, що я правду тобі кажу“. Мстислав, вислухавши, усміхнувся і сказав: „Рабе! А чи не пам'ятаєш ти, як княгиня Христина вельми мене любила і ми жили в цілковитій злагоді? І хоч я тоді, як молода людина, не скупо чужих жінок навідував, але вона, знаючи це, зовсім не ображалась і тих жінок приязно приймала, показуючи їм, ніби нічого не знала, і через те найбільше мене до її любові і пошани зобов'язувала. Нині ж я зістарівся, а багато трудів і клопотів про землю мені вже про це думати не дозволяють. А княгиня, як людина молода, хоче веселитися і може при цьому вчинити щось і непристойне. Мені це устерегти уже немає змоги, але досить того, коли про це ніхто не знає і не говорять. Тому й тобі краще мовчати, якщо не хочеш нерозумним бути. І надалі нікому про це не говори, щоб княгиня не довідалась і тебе не погубила“. І хоча Мстислав тоді нічого супротивного не виказав і обернув у безумство євнухове зухвальство, але через деякий час тіуна Прохора звелів судити за те, що ніби він у судах не по закону діяв і людей грабував. За це заслали його в Полоцьк, де він незабаром у порубі помер.» У цій новелі йдеться про другу дружину Мстислава Володимировича, дочку новгородського посадника Дмитра Завидовича (1122 р.), за Татіщевим, (Любаву)[8].

Канонізація

Объяснение: