Ответ:на

Объяснение:ЛЕОНІД ГЛІБОВ

ЛЕОНІД ГЛІБОВ

Весною Муха-ледащиця

Майнула у садок

На ряст, на квітки подивиться,

Почуть Зозулин голосок.

От примостилась на красолі

Та й думає про те,

Що як то гарно жить на волі.

Коли усе цвіте.

Сидить, спесиво1 поглядає.

Що робиться в садку;

Вітрець тихесенько гойдає.

Мов панночку яку…

Побачила Бджолу близенько:

– Добридень! – каже їй. –

Оддиш хоч трохи, моя ненько.

Сідай отут мерщій.

– Та ніколи мені сидіти, –

Одвітує Бджола, –

Вже час до пасіки летіти:

Далеко від села.

– Яка погана, – Муха каже, –

На світі доленька твоя:

Раненько встане, пізно ляже…

Мені б отак – змарніла б я.

За тиждень би головоньку схилила.

Моє життя, голубко мила, –

Талан як слід:

Чи де бенкет2, чи де обід.

Або весіллячко, родини, –

Такої гарної години

Ніколи не втеряю я:

І їм, і ласую доволі, –

Не те що клопоти у полі

І праця бідная твоя! –

На річ таку Бджола сказала:

– Нехай воно і так;

Та тільки он що я чувала,

Що Муху зневажає всяк,

Що де ти не поткнешся

Або до страви доторкнешся, –

Тебе ганяють скрізь: Непрохана не лізь.

– Стару новинку, – каже Муха, –