Варто зазначити, що це переконання характерно не лише для України, але і для багатьох інших держав. Зокрема, перший президент Чехії Вацлав Гавел, в своїй «Празькій декларації» фактично «прирівнює більшовицький режим із нацистським».

Проте, це судження є некоректним і базується лише на поверховому огляді.

Для підтвердження цієї точки зору достатньо провести порівняльний аналіз головних аспектів існування та життєдіяльності обох цих політичних режимів.

Нацистські лідери будували для своїх громадян «Державу благоденства», де кожен мав роботу, пристойний заробіток, гідні умови життя. Багато в чому цього вдалося досягти, а Райх перетворився на справжнього гаранта якості життя та свободи своїх громадян.

У той же час відношення до людини в СРСР при Сталіні  можна охарактеризувати як постійний процес по перетворенню «простої радянської людини» в безправний гвинтик системи, єдиним сенсом існування якого є робота на благо держави та партії, в шкоду власному «я» і своєму рівню життя.

У нацистській Німеччині не було тієї масової істерії, характерної для Радянського Союзу в період правління Сталіна, коли населення активно займалося пошуком внутрішніх ворогів, доносячи до органів НКВД навіть на близьких родичів, запідозривши їх у нелояльності до режиму, найчастіше надумано.