Ответ:

Битва на Ворсклі — битва, що відбулася 12 серпня 1399 року на річці Ворскла між військами Золотої Орди та східноєвропейського союзу в складі сил Литовсько-Руської держави, Польщі, Тевтонського Ордену, Молдавії і Волощини, а також татар Тохтамиша. Ординськими військами командували хан Тимур-Кутлук та емір Едигей, а союзними військами — князь Вітовт, хан Тохтамиш і магістр Марквард фон Зальцбах. Союзники намагалися повернути золотоординський престол Тохтамишу. Завершилася повним розгромом союзного війська. Поразка погіршила політичні позиції Литви, що опинилася неспроможною протистояти натиску сусідів, і в підсумку призвела до Віленсько-радомської унії[2]. Одна з найбільших битв XIV століття в Східній Європі.В 1389 році хан Золотої Орди Тохтамиш наважився на війну із своїм колишнім покровителем еміром Тимуром. У 1391 році військо Тохтамиша було розгромлено арміями Тимура при Кундурчі, а в 1395 році зазнало поразки в долині річки Терек, внаслідок чого Тохтамиш втратив усі свої володіння на схід від Волги. Під час цієї війни Тимур зруйнував золотоординські міста, які арабські мандрівники називали «зосередженням наук та багатств», зокрема Хаджі-Тар-хан (А́страхань) та Сарай аль-Джадід (Сарай Берке).

Після поразки у війні з Тимуром Тохтамиша скинула з ханського трону партія на чолі з ханом Заволзької орди Тимуром-Кутлуком та еміром Едигеєм, котрих підтримував Тимур. Тохтамиш був змушений втекти у Литву до Великого князя Вітовта. Деякий час проживав з родиною у Києві та в м. Ліді (тепер Білорусь). Коли Тохтамиш попросив Вітовта про допомогу в поверненні ханського трону, великий князь погодився.

Коли дві армії зустрілися, Тимур-Кутлук запропонував триденне перемир'я начебто для того, щоб дозволити обом сторонам приготуватися до битви; але насправді за ці дні до його війська прибуло підкріплення. Очікуючи підходу з Криму війська еміра Едигея, хан Тімур-Кутлук вступив у переговори, але Вітовт зажадав щонайменше визнання його верховної влади над Ордою, сплати щорічної данини і карбування на ординських монетах Вітовтового «знамення».

Генеральна битва відбулася 12 серпня, за кілька годин до заходу сонця і завершилася оточенням і майже цілковитим винищенням армії Вітовта. Коли нарешті битва розпочалася, план Вітовта передбачав, що литовське шикування буде спиратися на табір із возів, який мав зупинити атаку татарської кінноти та наступне її знищення вогнем розташованих у таборі гармат, які привіз з собою загін тевтонських лицарів. Але Тимур-Кутлук вдався до звичайної татарської тактики, перевіреної часом: тактичного відступу. Військо Вітовта спіймалося на цю хитрість (можливо, через дії окремих загонів та неможливість повного контролю з боку Вітовта над такою великою й різнорідною силою), залишило табір та кинулося переслідувати татарську кінноту.Більшість руських та литовських удільних князів, які брали участь у битві, загинули, сам Вітовт ледве врятувався. Близько 20 князів було вбито. Серед вбитих були, наприклад, князі Коріятовичі — Гліб та Семен, князь Молдови Штефан Мушат та двоє його братів (четвертий брат зазнав важких поранень), багато близьких родичів Вітовта, включаючи героя Куликовської битви Дмитра Боброк-Волинського, князів Дмитра Ольгердовича, та його рідного брата Андрія Полоцького. Переможні татари обложили Київ. «І Християнська кров потекла як вода, аж до Київських стін», як записав літописець. Татари пограбували руські землі, що простягалися на захід аж до Луцька.