Проблема здається прозаїчною - пам'ятник архітектури, що пережив понад два століття, руйнується прямо на очах. Дехто об-разно називає це п'ятою спробою стерти його з лиця землі. Адже до цього їх було чотири. Перша рівно через сто років після зведення храму. Тоді його хотіли розібрати і на цьому місці звести кам'яну церкву. На щастя, люди свій храм відстояли. Справа в тому, що, коли в 1773 році самарський полковник Антон Головатий (він, нагадаємо, став першим українським адміралом, який штурмував Ізмаїл), старшини та прихожани на своїй Раді вирішили збудувати нову трипрестольну церкву, однією з визначальних умов цієї будівлі була неприпустимість Використання під час її зведення металевих цвяхів. І саме така особливість забезпечила собору «лаври» унікального. Відтоді цей шедевр зодчества зазнав багато змін. Через сто з гаком років після його зведення будівлю навіть довелося повністю розібрати. Що цікаво, відновлював собор народний умілець Олексій Пахучий, який, не маючи спеціальної освіти, з відповідальною місією справився блискуче. Потім храм довелося відстоювати на початку 30-х років минулого століття. Дивом уцілів собор і в роки Великої Вітчизняної війни. Тоді було знищено в Новомосковську практично всі більш-менш значимі кам'яні споруди. А от величний дерев'яний храм не зачепили. Страшна правда з'ясується згодом. Допитливий хлопчина Толя Морозов став розбирати дерев'яну підлогу собору, загорівшись нестримним бажанням розшукати під нею підземні ходи. І виявив одразу 32 протитанкові міни. На щастя, вибухівку вдалося знешкодити.І, нарешті, пам'ятна кампанія шельмування роману Олеся Гончара «Собор», у якому письменник оспівав храм у Новомосковську. Тодішня владане лише піддала остракізму класика української літератури, а й хотіла стерти з лиця землі й сам Свято-Троїцький. І тільки потужна хвиля протесту врятувала церкву від такого хижацького діяння. Більше того, собор поставили на реконструкцію, яка, за свідченням настоятеля храму отця Володимира, триває донині. За великим же рахунком, реконструкції у повному розумінні цього слова й не було
Собор у журбі - це вірш Миколи Зерова, в якому поет висловлює своє враження від відвідування собору, де відчуває духовну глибину та піднесеність. У вірші описується краса архітектурної споруди та внутрішній світ людей, які там збираються. Основна ідея вірша полягає в тому, що собор стає місцем спільноти, де люди можуть відчути спокій і духовну єдність.
Поет описує прикрашені віконця собору, витончену архітектуру, гімни та псалми, що лунають у середині цього святині. Через ці образи вірш відображає важливість духовності і віри для людини.
В останніх рядках вірша Микола Зеров висловлює сподівання, що в майбутньому і його душа зможе відчути той спокій і радість, яку він відчуває під час перебування в цьому соборі.
Answers & Comments
Ответ:
Проблема здається прозаїчною - пам'ятник архітектури, що пережив понад два століття, руйнується прямо на очах. Дехто об-разно називає це п'ятою спробою стерти його з лиця землі. Адже до цього їх було чотири. Перша рівно через сто років після зведення храму. Тоді його хотіли розібрати і на цьому місці звести кам'яну церкву. На щастя, люди свій храм відстояли. Справа в тому, що, коли в 1773 році самарський полковник Антон Головатий (він, нагадаємо, став першим українським адміралом, який штурмував Ізмаїл), старшини та прихожани на своїй Раді вирішили збудувати нову трипрестольну церкву, однією з визначальних умов цієї будівлі була неприпустимість Використання під час її зведення металевих цвяхів. І саме така особливість забезпечила собору «лаври» унікального. Відтоді цей шедевр зодчества зазнав багато змін. Через сто з гаком років після його зведення будівлю навіть довелося повністю розібрати. Що цікаво, відновлював собор народний умілець Олексій Пахучий, який, не маючи спеціальної освіти, з відповідальною місією справився блискуче. Потім храм довелося відстоювати на початку 30-х років минулого століття. Дивом уцілів собор і в роки Великої Вітчизняної війни. Тоді було знищено в Новомосковську практично всі більш-менш значимі кам'яні споруди. А от величний дерев'яний храм не зачепили. Страшна правда з'ясується згодом. Допитливий хлопчина Толя Морозов став розбирати дерев'яну підлогу собору, загорівшись нестримним бажанням розшукати під нею підземні ходи. І виявив одразу 32 протитанкові міни. На щастя, вибухівку вдалося знешкодити.І, нарешті, пам'ятна кампанія шельмування роману Олеся Гончара «Собор», у якому письменник оспівав храм у Новомосковську. Тодішня владане лише піддала остракізму класика української літератури, а й хотіла стерти з лиця землі й сам Свято-Троїцький. І тільки потужна хвиля протесту врятувала церкву від такого хижацького діяння. Більше того, собор поставили на реконструкцію, яка, за свідченням настоятеля храму отця Володимира, триває донині. За великим же рахунком, реконструкції у повному розумінні цього слова й не було
Verified answer
Відповідь:
Собор у журбі - це вірш Миколи Зерова, в якому поет висловлює своє враження від відвідування собору, де відчуває духовну глибину та піднесеність. У вірші описується краса архітектурної споруди та внутрішній світ людей, які там збираються. Основна ідея вірша полягає в тому, що собор стає місцем спільноти, де люди можуть відчути спокій і духовну єдність.
Поет описує прикрашені віконця собору, витончену архітектуру, гімни та псалми, що лунають у середині цього святині. Через ці образи вірш відображає важливість духовності і віри для людини.
В останніх рядках вірша Микола Зеров висловлює сподівання, що в майбутньому і його душа зможе відчути той спокій і радість, яку він відчуває під час перебування в цьому соборі.