- Вибачте, це Юрій Коноплянко?

- Ні, це його син. Зараз я покличу тата.

- Ало, Юрко! Як я рада тебе чути!

- Пробачте, а з ким я розмовляю?

- Та це ж я, Галя Ковтуненко!

- А що, хіба ми з вами знайомі?

- Звичайно, колись ми були навіть дуже близько знайомі.

- Не пригадую...

- А школу пригадуєш? Наш 10 А...

- Ну так, школу пам"ятаю, але Галю...

- А ми з тобою сиділи за однією партою.

- Так це ти та сама Галя, у яку я так безтямно закохався?

- Нарешті. Лише 15 років пройшло, а ти все забув.

- Ні, ні, я вже пригадав, просто - не можу оговтатися. Що ти тепер поробляєш, Галю?

- Вийшла заміж, маю двох хлопців. Працюю психологом у лікарні. До речі, якщо потрібна допомога - звертайся.

- А я - інженер у банку. У мене син,  донька, дружина, власний будинок. Запрошую у гості...

- Дякую, може колись і побачимось. А тепер - бувай. Дзвони мені інколи.

- Обов"язково. Ми про все з тобою поговоримо.