Срочно допоможіть будь-ласка.

Знайдіть в тексті частину, в які іде опис місцевості, випишіть 15 слів з різними орфограмами та підкресліть ці орфограми в словах (письмово).
Випишіть одне речення з тексту і зробіть повний синтаксичний розбір (підкресліть головні та другорядні члени речення (письмово).

ПОВЕРНЕННЯ ДО ЛЬВОВА
Коли поїзд мало-помалу наближався до Львова і з’явилися перші будинки
і напівкруглі бані церков, Марко відчув невимовну радість, бо повернувся ж до
міста своєї юності, яке можна було назвати столицею, не додаючи до цього слова
лапок іронії. Він радо, якось по-дитячому вітав знайомі околиці; його зір із
приємністю блукав по пагорбі Високого Замку, по Лисій горі, поважній будові
храму Святого Юра — скрізь, де він давним-давно не раз бував.
Чимало часу минуло відтоді, коли він востаннє був у Львові. Тоді він знав
молодого Франка, Павлика, Бачинського. Нині в цьому місті ходять інші люди,
ті, що живуть великим зривом вісімнадцятого року і дальших років упертих,
жертовних змагань. Марко поринув у думки, сумуючи за минулим, жаль огортав
його, коли він згадував про те, що з власної вини не став учасником боїв за
свободу. Так він і незчувся, як потяг почав наближатися до вокзалу. Ще потяг не
доїхав до львівського
вокзалу, а Марко почав одягатися, почуваючи себе завороженим кораблем
із середньовічної легенди, який опустили перед бурею, який блукає по морях,
гнаний вітрами.
Нарешті Марко вийшов із залізничного вокзалу і зупинився як укопаний:
відчув якусь дивну атмосферу неспокою і росту міста боротьби, духовних
шукань, дозрівання. Тимчасом як Марко розмірковував мимохіть, стоячи перед
вокзалом, з важких хмар почав сіятися дрібний дощ. Це його розбудило від
задуми, і він глянув уперед, вздовж алеї: хотів увібрати холодним поглядом
теплоту цього древнього рідного міста. Нарешті рушив широкою алеєю, вона
привітно махала йому услід ніжно-зеленими, вітами крислатих, дерев. Йому
здалося: будинки; храми, люди — все, що він зустрічав на своєму шляху, радо
вітає його приїзд; а він ішов не поспішаючи, жалкуючи, в душі плачучи за тим,
чого уже це вернути. І скрізь, де б він не проходив: чи то широкими гомінкими
вулицями, чи то тихими вузькими вуличками, його супроводжував незримий і
зримий дух величі міста Лева; і він по-щирому, радів цій навколишній гармонії,
яка зливалася водно разом із ним і, мабуть, теж по-справжньому раділа
поверненню свого «блудного сина» (За Ю. Тисом).