ЗАВДАННЯ ДЛЯ АСИНХРОННОГО РЕЖИМУ

Прочитайте текст, у якому допущено 15 помилок. Знайдіть помилки, випишіть їх, визначте тип

КРАСА РАННЬОГО ПРИСМЕРКУ

Ми ішли молча. Тільки де не де на маленьких галявинах золотились щонайважчі верхівки… Наближався вечір, а кінця лісові не було видно.

І хоч як я поспішав і хоч як все-таки побоювався невидимого, таємничого Злоїка, а не міг не замилуватися красою раннього присмерку: між деревами стояла густа синь. Фіолетові зарості материнки переливалися різнотоними барвами. То тут, то там поодинці і стайками ніби вилітали із сутіні білокрилі ромашки, зливалися із присмерком голубі квіти синюхи і від того здавалися чарівними простирадлами. Темножовта череда, тм’яніючи ніби тікала від очей. Починалася пора присмеркової тиші — наверно, найчарівніша пора в лісі. Усе стихало долі, мабуть, для того, щоб голосніше лунали вечірьні пісні лісового птаства. І справді, на якийсь час могутні крони наповнились посвистом і дзенькотом, щебетом і погуком, бренькотом і лельканням, скреготом і гупанням, цівканням і гуготом, тіньканням і ляскотом… Співали і вигукували, прощалися із запашним чарівним днем усі, хто вмів подавати голос, усі, хто напився і наївся теплом і ласощами дня, а тепер збирався сховатись до самісінького ранку у своє затишне кубло… Ожили і пахощі. Хвиля фіалкового духу змінялася хвилею бузкового. Липовий настій проникав у ніздрі в переміш із димком Іван-«чаю». Усе — і кольори, і звуки, і аромати — з’єдналося у такі дужі лісові чари, що не хотілося з ними розлучатися до віку, а хотілося злитисся з ними і стати самому краплею цього вечірнього торжества природи. Але я мав тверду мету — скорее додому!