У нашому столітті історія як наука продовжує розвиватися. В центрі історичних оповідей нині — Людина. Дослідників чи дослідниць цікавить усе: як жили, мислили, чого досягли і що створили люди. До прикладу, вони укладають історію техніки, одягу, меблів, іграшок, письма, грошей, родин й історичних постатей, вірувань. Вивчають також вплив навколишнього середовища на існування людських спільнот. Увагу звернено навіть на історію історичної науки. Науковці намагаються зрозуміти і пояснити, що люди планували, обмірковували і як здійснювали заплановане, який зміст мали їхні висловлювання і вчинки.
Вчені-історики мають бути ерудованими дослідниками. Крім знання безпосередньо історії та спеціальних історичних дисциплін, вони мусять вміти використовувати методи інших наук про людину: психології (вивчає думки, почуття, волю, поведінку людини), соціології (досліджує умови розвитку суспільства), антропології (наука про походження людини та її подальший розвиток), географії (вивчає і пояснює розподіл явищ у просторі — на Землі, материках, у певній країні чи місцевості). Науковець повинен володіти іноземними мовами, щоб вільно читати праці колег з інших країн та різноманітні історичні джерела. Неодмінним складником дослідника чи дослідниці є критичне мислення, вміння послідовно, логічно і чітко висловлювати свої думки.
Історик чи історикиня мають так писати свої праці, щоб їх могли читати не лише фахівці, але й любителі й поціновувачі історії. Адже і надалі залишається важливим правило, що історія — це вчителька життя. А щоб чомусь навчитися, то не завадило б знати і пам’ятати, що було позитивного в минулому, а чого бажано уникати і не повторювати помилок. Окремі діяння минулого можуть бути корисними і в нинішньому часі. Водночас дослідження минувшини для застосування набутого досвіду в сучасному світі вказує на цілісність, неперервність життя.
Answers & Comments
У нашому столітті історія як наука продовжує розвиватися. В центрі історичних оповідей нині — Людина. Дослідників чи дослідниць цікавить усе: як жили, мислили, чого досягли і що створили люди. До прикладу, вони укладають історію техніки, одягу, меблів, іграшок, письма, грошей, родин й історичних постатей, вірувань. Вивчають також вплив навколишнього середовища на існування людських спільнот. Увагу звернено навіть на історію історичної науки. Науковці намагаються зрозуміти і пояснити, що люди планували, обмірковували і як здійснювали заплановане, який зміст мали їхні висловлювання і вчинки.
Вчені-історики мають бути ерудованими дослідниками. Крім знання безпосередньо історії та спеціальних історичних дисциплін, вони мусять вміти використовувати методи інших наук про людину: психології (вивчає думки, почуття, волю, поведінку людини), соціології (досліджує умови розвитку суспільства), антропології (наука про походження людини та її подальший розвиток), географії (вивчає і пояснює розподіл явищ у просторі — на Землі, материках, у певній країні чи місцевості). Науковець повинен володіти іноземними мовами, щоб вільно читати праці колег з інших країн та різноманітні історичні джерела. Неодмінним складником дослідника чи дослідниці є критичне мислення, вміння послідовно, логічно і чітко висловлювати свої думки.
Історик чи історикиня мають так писати свої праці, щоб їх могли читати не лише фахівці, але й любителі й поціновувачі історії. Адже і надалі залишається важливим правило, що історія — це вчителька життя. А щоб чомусь навчитися, то не завадило б знати і пам’ятати, що було позитивного в минулому, а чого бажано уникати і не повторювати помилок. Окремі діяння минулого можуть бути корисними і в нинішньому часі. Водночас дослідження минувшини для застосування набутого досвіду в сучасному світі вказує на цілісність, неперервність життя.
1) Розвиватися, 2) Людина, 3) ерудованими, 4) психології, 5) соціолгії, 6) антропології, 7) географії, 8) іноземними, 9) критичне мислення, 10) праці, 11) вчителька життя, 12) помилок.