Василь Сидорович Вацик (літературний псевдонім Земляк) залишив невелику спадщину: декілька повістей ("Рідна сторона", "Кам'яний брід", "Гнівний Стратіон". "Підполковник Шиманський") та роман "Лебедина зграя".
Роман належить до так званої химерної прози, жанру, в якому були написані "Козацькому роду нема переводу" О. Ільченка. "Левине серце" П. Загребельного, "Позичений чоловік" Є. Гуцала та інші. Романи такого типу мають свої характерні риси: показ характерів в соціально-історичній конкретності, погляд на життя людину з позицій світової концепції, загальнолюдської моралі.
Головний герой роману "Лебедина зграя" селянин Яв тушок Голий. Прізвище говорить все про його соціальний стан У суспільстві. Він бідняк, причому бідняк одвічний. Та. як і кожна людина, він хоче поліпшити своє життя: мати землю, господарство, одним словом, мати власність. Він з усіх сил пнеться до "вавилонської" вершини ("вавилонська", в розумінні автора, — незавершена, нездійсненна). Явтушок потрапляє між двох вогнів, бо так завжди було в романах про колективізацію й індустріалізацію: обов'язково діяло дві сили, протистояли два світи, два ворожих табори. Голому доводиться вибирати, з ким бути. Він гадає, що краще бути з тими, хто сильніший, сильніший не тільки ідейно чи фізично, але й матеріально. Явтушок прагне до звичайного людського щастя, він хоче добре одягатися, смачно їсти. І як батько, повинен забезпечити свою сім'ю. А таких цілеспрямованих людей недолюблювали, часто називали їх ворогами, бо для партійних ідеологів добро було злом (такими їх виховала Система!). Такий погляд на життя привів Україну до духовного та фізичного зубожіння.
Дивіться також
"Лебедина зграя" (повний текст)
"Лебедина зграя" (скорочено)
Біографія Василя Земляка
Та справжній ворог не Явтушок, виходить, а Максим Тесля. Це він переконав усіх вступити до колгоспу, це він у нормальному батьківському житті вбачає порушення законів суспільно-політичного життя держави. Засліплений комуністичною ідеєю, Тесля бачить у нормальному життєво необхідному прагненні батька мати власний притулок вороже ставлення до влади.
Уподовж років критика по-різному розцінювала образи Явтушка й Максима як носіїв основних проблем роману "Лебедина зграя". Явтушок видався "кумедним і страшним" у своєму бажанні до власності, наміри комуніста Теслі розцінювали як благородні вчинки. З позицій сьогодення точка зору зовсім протилежна: саме Тесля — хижак, а не Явтушок. Йому рідний батько ворог, бо у нього хата на п'ять вікон та ще й волики. Тесля належить до того типу керівників, які, давши слово честі, витравлювали в людей природне прагнення бути людиною.
Тесля вірив у більшовицьку ідею колективізації. Він, як секретар райкому, був впевнений в тому, що будуть на селі й нові молотарки, й нові трактори, навіть хтось дорогу прокладе нову. Свої Погляди він вкладає в тезу: "Ми не відступимо нізащо, навіть якби на те пішло ціле життя". Чи не нагадує нам Тесля Давида Мотузку з роману А. Головка "Бур'ян"? Безумовно. Їх єднає ідея. Та на відміну від Теслі. Давид добрий, людяний, душевний і чуйний.
Не вдалося Максимові разом зі своїми однодумцями, які в романі протистоять табору ворогів, побудувати новій Вавилон. Сталося протилежне: знищення, руйнація того, що складалося віками. У романі є символічна картина, яка допомагає з'ясувати ідейний зміст і проблематику. На майдані виснажені коні, серед них лоша.
Воно захотіло пити, підійшло до річкового урвища, упало в річку й довго ще там билось. Старі коні не кинулись його рятувати. І селянин Фабіян був тільки споглядачем. Він голодний і холодний. Сидячи на клуночку під парканом, він слухав розмову коней, які оповідали про своє життя" ледь-ледь стоячи на ногах, підпираючи одне одного, якби не впасти, бо як упадеш, то вже вірна загибель.
Цю картину цензура вилучила з тексту роману, надрукувавши його в 80-ті роки, бо то була жахлива картина реального життя.
Роман "Лебедина зграя" ще не осмислений до кінця ні читачами, ні літературною критикою. Проте не буде помилкою ствердити, що він — твір незвичайний і самобутній. У романі присутній дотепний оповідач, настроєний на філософський лад, зі своєю концепцією і своїми поглядами на життя. У цьому оповідачеві ми впізнаємо Василя Земляка, людину, великого патріота, закоханого в свою землю.
Answers & Comments
Відповідь:
Василь Сидорович Вацик (літературний псевдонім Земляк) залишив невелику спадщину: декілька повістей ("Рідна сторона", "Кам'яний брід", "Гнівний Стратіон". "Підполковник Шиманський") та роман "Лебедина зграя".
Роман належить до так званої химерної прози, жанру, в якому були написані "Козацькому роду нема переводу" О. Ільченка. "Левине серце" П. Загребельного, "Позичений чоловік" Є. Гуцала та інші. Романи такого типу мають свої характерні риси: показ характерів в соціально-історичній конкретності, погляд на життя людину з позицій світової концепції, загальнолюдської моралі.
Головний герой роману "Лебедина зграя" селянин Яв тушок Голий. Прізвище говорить все про його соціальний стан У суспільстві. Він бідняк, причому бідняк одвічний. Та. як і кожна людина, він хоче поліпшити своє життя: мати землю, господарство, одним словом, мати власність. Він з усіх сил пнеться до "вавилонської" вершини ("вавилонська", в розумінні автора, — незавершена, нездійсненна). Явтушок потрапляє між двох вогнів, бо так завжди було в романах про колективізацію й індустріалізацію: обов'язково діяло дві сили, протистояли два світи, два ворожих табори. Голому доводиться вибирати, з ким бути. Він гадає, що краще бути з тими, хто сильніший, сильніший не тільки ідейно чи фізично, але й матеріально. Явтушок прагне до звичайного людського щастя, він хоче добре одягатися, смачно їсти. І як батько, повинен забезпечити свою сім'ю. А таких цілеспрямованих людей недолюблювали, часто називали їх ворогами, бо для партійних ідеологів добро було злом (такими їх виховала Система!). Такий погляд на життя привів Україну до духовного та фізичного зубожіння.
Дивіться також
"Лебедина зграя" (повний текст)
"Лебедина зграя" (скорочено)
Біографія Василя Земляка
Та справжній ворог не Явтушок, виходить, а Максим Тесля. Це він переконав усіх вступити до колгоспу, це він у нормальному батьківському житті вбачає порушення законів суспільно-політичного життя держави. Засліплений комуністичною ідеєю, Тесля бачить у нормальному життєво необхідному прагненні батька мати власний притулок вороже ставлення до влади.
Уподовж років критика по-різному розцінювала образи Явтушка й Максима як носіїв основних проблем роману "Лебедина зграя". Явтушок видався "кумедним і страшним" у своєму бажанні до власності, наміри комуніста Теслі розцінювали як благородні вчинки. З позицій сьогодення точка зору зовсім протилежна: саме Тесля — хижак, а не Явтушок. Йому рідний батько ворог, бо у нього хата на п'ять вікон та ще й волики. Тесля належить до того типу керівників, які, давши слово честі, витравлювали в людей природне прагнення бути людиною.
Тесля вірив у більшовицьку ідею колективізації. Він, як секретар райкому, був впевнений в тому, що будуть на селі й нові молотарки, й нові трактори, навіть хтось дорогу прокладе нову. Свої Погляди він вкладає в тезу: "Ми не відступимо нізащо, навіть якби на те пішло ціле життя". Чи не нагадує нам Тесля Давида Мотузку з роману А. Головка "Бур'ян"? Безумовно. Їх єднає ідея. Та на відміну від Теслі. Давид добрий, людяний, душевний і чуйний.
Не вдалося Максимові разом зі своїми однодумцями, які в романі протистоять табору ворогів, побудувати новій Вавилон. Сталося протилежне: знищення, руйнація того, що складалося віками. У романі є символічна картина, яка допомагає з'ясувати ідейний зміст і проблематику. На майдані виснажені коні, серед них лоша.
Воно захотіло пити, підійшло до річкового урвища, упало в річку й довго ще там билось. Старі коні не кинулись його рятувати. І селянин Фабіян був тільки споглядачем. Він голодний і холодний. Сидячи на клуночку під парканом, він слухав розмову коней, які оповідали про своє життя" ледь-ледь стоячи на ногах, підпираючи одне одного, якби не впасти, бо як упадеш, то вже вірна загибель.
Цю картину цензура вилучила з тексту роману, надрукувавши його в 80-ті роки, бо то була жахлива картина реального життя.
Роман "Лебедина зграя" ще не осмислений до кінця ні читачами, ні літературною критикою. Проте не буде помилкою ствердити, що він — твір незвичайний і самобутній. У романі присутній дотепний оповідач, настроєний на філософський лад, зі своєю концепцією і своїми поглядами на життя. У цьому оповідачеві ми впізнаємо Василя Земляка, людину, великого патріота, закоханого в свою землю.
Пояснення:
...