Ответ:

ЗРОСТАННЯ РЕФОРМІСТСЬКИХ ТЕНДЕНЦІЙ У СОЦІАЛІСТИЧНОМУ РУСІ

Увійти щоб додати комента

Зі швидким розвитком виробництва ситуація в робітничому середовищі змінювалася. Велика кількість трудящих поліпшила своє матеріальне становище. У робітничих верствах з’явилася тенденція відмови від радикальних методів у політичній боротьбі.

Лідери європейської соціал-демократії прийшли до усвідомлення ефективності суспільних трансформацій еволюційним шляхом, визнання суспільно-політичних інститутів держави та використання парламентських механізмів впливу.

Після 1890 р. провідну роль у керівництві європейської соціал-демократії відігравали прихильники реформізму (політики здійснення реформ), мирних, парламентських форм боротьби за інтереси трудящих.

Поява «ревізіоністської» та «реформістської» течій була пов’язана з діяльністю представників німецької та австрійської соціал-демократії Е. Бернштейна, К. Каутського.

2. ФАБІАНСТВО

У 1884 р. в Лондоні було створене Фабіанське товариство. Його прихильники виступили за поступове реформування капіталізму, в межах якого треба було долати суспільну несправедливість і поступово формувати нові суспільні відносини. Вони також відкинули положення марксизму про соціалістичну революцію, наголосивши на тому, що суть революції полягає в поступових, систематичних змінах капіталізму в умовах демократії, прав особистості та збереження приватної власності. Таким змінам мали передувати зміни в суспільній свідомості, а перехід від капіталізму до соціалізму мав відбуватися еволюційно. Фабіанці вважали, що держава є представником інтересів усіх громадян, а не лише одного конкретного класу. Фабіанці обґрунтовували необхідність дій, спрямованих на поліпшення матеріального становища робітників.

Фабіанське товариство тісно співпрацювало з Лейбористською партією від моменту її створення. У діяльності товариства брали участь, зокрема, англійський письменник Бернард Шоу (1856-1950), британський філософ і математик Бертран Рассел (1872-1970), економіст Вільям Беверідж (1879-1963) і навіть прем’єр-міністри Сполученого Королівства (Р. Макдональд, К. Еттлі та ін.).

Емблема Фабіанського товариства

3. ІДЕЇ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІВ. Е. БЕРНШТЕЙН

У праці «Умови можливості соціалізму та завдання соціал-демократії» (1899 р.) Едуард Бернштейн довів, що більшість передбачень, зроблених К. Марксом щодо капіталізму, виявилися хибними. Зокрема, розвиток капіталізму призводив не лише до збагачення капіталістів, а й до поліпшення матеріального становища робітників, розвитку середнього класу.

Едуард Бернштейн

Карл Каутський

Володимир Ленін

Бернштейн погоджувався зі співпрацею робітничих партій з органами буржуазної держави заради ухвалення законодавства, вигідного для робітників, захисту їхніх прав щодо власників. Виступаючи проти революцій, Е. Бернштейн проголошував необхідність боротьби за права людини, що зближувало його погляди з ідеями лібералізму.

4. КАРЛ КАУТСЬКИЙ

Карл Каутський відомий як головний ідеолог центризму в марксистському робітничому русі. Він намагався дистанціюватися як від «лівих» радикалів-революціонерів, так і від «правого» напряму, представленого прихильниками Е. Бернштейна. У своїх роботах К. Каутський значну увагу приділяв аналізу протиріч капіталістичного суспільства, які мали призвести цей суспільний лад до краху. Він вважав, що умовою проведення соціалістичних перетворень мало бути оволодіння пролетаріатом політичною владою шляхом парламентських виборів.

Жовтневу революцію 1917 р. в Росії К. Каутський сприйняв критично, звинувачуючи більшовиків у застосуванні диктаторських методів. Ідеї В. Леніна (більшовизм) він кваліфікував як псевдомарксизм, який не підходив навіть для умов економічно відсталої Росії. На думку К. Каутського, робітничий клас мав бути зацікавленим у парламентській республіці, яка гарантувала би політичні права та свободи громадянам, у тому числі й робітникам. Головний акцент він робив на мирному, легальному завоюванні влади в розвинених і демократичних капіталістичних країнах. К. Каутський вважав, що в майбутній соціалістичній державі недопустиме будь-яке обмеження прав і свобод громадян, а саме соціалістичне суспільство має бути демократичнішим, аніж чинне на той час капіталістичне.

5. МАРКСИСТИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКІ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИ

Володимир Ленін і російські радикальні революціонери (більшовики) вели активну боротьбу за надання діяльності європейських соціал-демократичних партій «більшої революційності».

Після початку Першої світової війни (1914 р.) соціалісти більшості країн Європи активно підтримали свої уряди, боролися за захист національних інтересів. Натомість російські більшовики виступали «за поразку власного уряду в війні», вбачаючи в такій поразці сприятливіші умови для здійснення революції та захоплення влади.

Розкол робітничого руху на демократичний і революційний напрями остаточно відбувся після Жовтневої революції 1917 р.ение: