У 19 столітті селяни складали більшість населення в селах та сільських громадах. Заняття селян полягали в основному в сільському господарстві - вирощуванні різних культур, тваринництві та рибальстві. Більшість селян були безземельними та залежними від поміщиків, що володіли землею. Вони мусили працювати на землі панів та віддавати їм частину зібраного врожаю.

Однією з найбільших проблем для селян була недостатня кількість землі для обробки. Великі поміщики володіли більшістю земельних ділянок та вимагали від селян великі податки. Це призводило до бідності та голоду серед селян. Крім того, селяни часто змушені були вступати до війська, щоб воювати на землях інших країн.

Сільський побут селян був досить простим та скромним. Більшість жителів села жили в дерев'яних будинках зі стогоном чи соломою. У будинках зазвичай було декілька кімнат, де проживали родина та деякі домашні тварини. Селяни мали дуже мало речей та засобів комунікації, таких як книги або газети.

Основною їжею селян були різні зернові культури, такі як пшениця, ячмінь та кукурудза. Крім того, у дієти селян входили овочі, фрукти, яйця та молочні продукти. М'ясо було досить рідкісним продуктом, або ж його вживали лише на свята.

Кріпацтво - це система залежності, яка існувала в Російській імперії в 19 столітті, коли селяни були повністю залежні від поміщиків і розглядалися як їх майно. Вони не мали права на землю, були зобов'язані працювати на поміщиків та віддавати їм частину зібраного врожаю. Селяни не могли переїжджати з одного місця на інше без дозволу свого поміщика, а також не мали права на навчання та здобуття професійного ремесла. Кріпацтво було скасовано в Росії в 1861 році за реформою, проведеної імператором Олександром II.