У лютому 1919 р. після захоплення Києва більшовики повели подвійний наступ: на півночі — намагаючись відокремити Армію У HP від Української Галицької армії (УГА), і на півдні — із метою ізолювати українські військові частини від десанту Антанти.
На південній ділянці Армія УНР зазнала поразки, оскільки отаман М. Григор’єв перейшов на бік більшовиків. Тим часом третя більшовицька група повела наступ із Києва, щоб не допустити з’єднання між північними й південними частинами Армії УНР. Проте цей план не був реалізований. Реорганізовані частини Корпусу січових стрільців і сили Північної групи Армії УНР несподівано в березні 1919 р. перейшли в контрнаступ, завдаючи відчутних ударів більшовикам у районі Бердичів—Козятин—Житомир, і підступили аж до Києва. Цей стратегічний маневр Армії УНР, а також антибільшовицьке повстання отамана М. Григор’єва унеможливлювали спробу більшовиків прорватися через Румунію в Угорщину на допомогу угорській армії і тим сприяти поширенню світової революції.
Більшовики відповіли на цей наступ Армії УНР ударом на Поділлі, у результаті якого Південна група Армії УНР була ізольована від решти сил і військ Антанти. Через виступ отамана О. Волоха ця група мусила 16 квітня 1919 р. перейти Дністер, де румунські війська її роззброїли, і тільки пізніше через Галичину дісталася на Волинь, де приєдналася до Армії УНР. Після цієї поразки Директорія УНР контролювала лише невелику територію на Волині.
Заколотники вимагали скликати Установчі збори, укласти мир із Польщею, заарештували міністрів уряду і С. Петлюру та негайно обрати нового голову Директорії. Проте бунт вдалося швидко придушити за допомогою січових стрільців. Одночасно С. Петлюра вжив заходів щодо посилення своїх одноосібних повноважень. Придушення перевороту ослабило фронт проти більшовиків, чим вони негайно скористалися, розпочавши наступ. Польські війська в цей час захопили Луцьк, де розміщувалися великі запаси зброї та спорядження Армії УНР. У результаті Північна група Армії УНР фактично припинила існування, Директорія та уряд переїхали до Тернополя, а залишки армії — до району міст Дубно—Броди.
Армія УНР, уклавши наприкінці травня перемир’я з Польщею, реорганізувалася й на початку червня витіснила більшовиків із південно-західної частини Поділля. Було звільнено Кам’янець-Подільський, який тимчасово став столицею УНР. Після того як польська армія захопила Тернопіль, Директорія опинилася на території площею у 20 км2, що розташувалася між польською та більшовицькою арміями.
Наприкінці червня — на початку липня 1919 р. більшовики перейшли в наступ і підійшли до Кам’янця-Подільського. Армія УНР разом з УГА, що відійшла сюди з Галичини, спільно виступили проти більшовиків і відсунули їх від міста.
Answers & Comments
Ответ:
Объяснение:
Бойові дії на Правобережжі.
У лютому 1919 р. після захоплення Києва більшовики повели подвійний наступ: на півночі — намагаючись відокремити Армію У HP від Української Галицької армії (УГА), і на півдні — із метою ізолювати українські військові частини від десанту Антанти.
На південній ділянці Армія УНР зазнала поразки, оскільки отаман М. Григор’єв перейшов на бік більшовиків. Тим часом третя більшовицька група повела наступ із Києва, щоб не допустити з’єднання між північними й південними частинами Армії УНР. Проте цей план не був реалізований. Реорганізовані частини Корпусу січових стрільців і сили Північної групи Армії УНР несподівано в березні 1919 р. перейшли в контрнаступ, завдаючи відчутних ударів більшовикам у районі Бердичів—Козятин—Житомир, і підступили аж до Києва. Цей стратегічний маневр Армії УНР, а також антибільшовицьке повстання отамана М. Григор’єва унеможливлювали спробу більшовиків прорватися через Румунію в Угорщину на допомогу угорській армії і тим сприяти поширенню світової революції.
Більшовики відповіли на цей наступ Армії УНР ударом на Поділлі, у результаті якого Південна група Армії УНР була ізольована від решти сил і військ Антанти. Через виступ отамана О. Волоха ця група мусила 16 квітня 1919 р. перейти Дністер, де румунські війська її роззброїли, і тільки пізніше через Галичину дісталася на Волинь, де приєдналася до Армії УНР. Після цієї поразки Директорія УНР контролювала лише невелику територію на Волині.
Заколотники вимагали скликати Установчі збори, укласти мир із Польщею, заарештували міністрів уряду і С. Петлюру та негайно обрати нового голову Директорії. Проте бунт вдалося швидко придушити за допомогою січових стрільців. Одночасно С. Петлюра вжив заходів щодо посилення своїх одноосібних повноважень. Придушення перевороту ослабило фронт проти більшовиків, чим вони негайно скористалися, розпочавши наступ. Польські війська в цей час захопили Луцьк, де розміщувалися великі запаси зброї та спорядження Армії УНР. У результаті Північна група Армії УНР фактично припинила існування, Директорія та уряд переїхали до Тернополя, а залишки армії — до району міст Дубно—Броди.
Армія УНР, уклавши наприкінці травня перемир’я з Польщею, реорганізувалася й на початку червня витіснила більшовиків із південно-західної частини Поділля. Було звільнено Кам’янець-Подільський, який тимчасово став столицею УНР. Після того як польська армія захопила Тернопіль, Директорія опинилася на території площею у 20 км2, що розташувалася між польською та більшовицькою арміями.
Наприкінці червня — на початку липня 1919 р. більшовики перейшли в наступ і підійшли до Кам’янця-Подільського. Армія УНР разом з УГА, що відійшла сюди з Галичини, спільно виступили проти більшовиків і відсунули їх від міста.