Відповідь:

Після закінчення Першої світової війни та підписання Варшавського договору в 1921 році, Польща отримала значну частину територій колишньої Російської імперії, включаючи західні області України (Галичину, Волинь та Південну Єдину Україну). У цих регіонах мешкали значні українські громади, які стали складовою частиною Другої Речі Посполитої.

Політика польської влади щодо українців була спрямована на полонізацію та асиміляцію українського населення. Польща заборонила використання української мови в школах та урядових установах, а також переслідувала українських націоналістів і забороняла їх діяльність.

Українські політичні партії та організації були заборонені, українська преса цензурувалась, а активістів українського національного руху репресовували. Навіть українське прізвище, в якому було помітне українське коріння, могло бути причиною для обмеження прав та переслідування.

Польська влада також здійснювала політику економічної дискримінації українських землеробів та робітників, які часто були змушені працювати за низьку плату та в складних умовах.

Українці в Польщі стали об'єктом насильства, зокрема, під час погромів, які були спровоковані польською владою та польськими націоналістами.

Пояснення:

У 1920-х та на початку 1930-х років Польща розглядала українців як меншість і ставилася до них зі значними обмеженнями в їх культурній та національній діяльності. Після закінчення Першої світової війни, Польща отримала значну територію з колишньої Російської імперії, на якій проживало багато українців.

У 1921 році Польща прийняла Акт про національні меншини, який формально забезпечував українцям та іншим меншинам права, включаючи право на культурну та національну автономію. Однак на практиці ці права були значно обмежені, а українці зазнали різних форм дискримінації.

Українці в Польщі були піддані політиці "польської землі для поляків", яка передбачала стимулювання переселення поляків на території, на яких проживали українці. Було встановлено обмеження на використання української мови в школах та урядових установах, що призвело до зниження рівня освіти та культури серед українців.

У 1930-х роках польська влада пішла ще далі в обмеженні прав українців. Була введена політика "санації", яка передбачала централізацію влади та обмеження національної автономії. Це спричинило значну напругу в українсько-польських відносинах та було одним із факторів, що призвело до ескалації національного конфлікту.

Загалом, політика польської влади в 1920-х та на початку 1930-х років щодо українських земель та українців була спрямована на зниження статусу та впливу української меншини в Польщі. Це призвело до значних конфліктів та напруги в українсько-польських відносинах, а також до різних форм опору з боку українців.

На жаль, ця політика також сприяла поглибленню національних стереотипів та ворожнечі між українцями та поляками, що відбилось на відносинах між цими народами ще на десятиліття після того періоду.