Швидкими й форсованими були темпи колективізації України. Радянський уряд під керівництвом Йосипа Сталіна намагався перетворити традиційну систему сільського господарства України, де більшість населення становили дрібні фермери, у колективні господарства, які називалися колгоспами. Цей процес розпочався наприкінці 1920-х років і прискорився у листопаді 1931 року.

Уряд використовував різноманітну тактику, щоб заохотити або примусити консолідацію малих господарств у більші колективи. Перший етап передбачав створення кооперативних господарств, де окремі фермери могли об’єднати свої ресурси та працювати разом. Однак такий підхід не мав успіху, тому уряд перейшов до примусової колективізації всіх господарств.

У листопаді 1931 року радянський уряд здійснив кампанію швидкої колективізації в Україні, що спричинило хвилю опору селян, які не бажали відмовлятися від землі та майна. Радянський уряд відповів жорстокою силою, конфіскувавши зерно та худобу, а тисячі людей депортували на Крайню Північ. Це призвело до геноциду українського народу та смерті  4,0 - 10,5 мільйонів людей.

Кампанія колективізації в Україні мала далекосяжні наслідки, включаючи руйнування традиційного сільського способу життя, втрату власності та переміщення мільйонів людей. Це також призвело до придушення української культури, мови та історії та сприяло триваючій напруженості між Україною та росією.