Про війну говорити важко. Людям запрограмовують, що немає ціннішого, аби битися та вбивати за рідну землю, при цьому забуваючи про те, що кожен із нас є рівним між собою.

У повісті «Поза межами болю» Осипа Турянського добре відображається ідея безглуздості даної справи. Єдиний порятунок і сенс існування – це думка про близьких.

В умовах боротьби життя майже нічого не коштує. Вона зламлює, змушує робити жахливі речі, знищує морально. Солдати вбивають, тільки б вижити самим. Наприклад у творі того, хто змерз, голодний та не в силах воювати називають «непотрібним баластом».

Можливо, в цієї людини було неймовірне майбутнє: успіх у науці, звання найкращого актора країни, талант у письменстві або звичайне відкриття магазину, яке приносило б радість та насолоду. Але замість цього, вона мала боротися за те, що вигадала їхня держава, повністю позбавляючи себе прийдешнього.

Війна – злочин людства, у якому не існує гуманності. Ми живемо в цівілізованому світі, де панують нові винаходи й технології, проте досі використовуємо силу натомість розуму.