VictoriaJess — Остапе!..— кличе душа, стомлена у боротьбі з морозною і темною водою, кличе з останніх сил. Це був останній оклик, що одразу підхопив вітер, відносячи його геть. І голос цей рве Осапові душу, а від цього боляче настільки, що навіть рана на тілі, що знов відкрилася, не привернула до себе його уваги — в яке порівняння до тілесного пошкодження йде роздерте серце?
— Соломіє! — кричить він, зриває голос. Відчайдушно б'ється у руках двох турків, не бачить рушниці у третього. Не бачить нічого, окрім розплутаних кіс, якими нещадно грають хвилі.
— Соломіє! Чекай! — сили, що накопичувалися усі ці дні, швидко розтанули, дихання стало важким. Відчуває Остап, що турки, лаючись своєю мовою, повністю взяли контроль над його зомлілим тілом, потягнули до середини човна.
Остап видихнув тяжко-тяжко, заплющив очі. Невже це все? Так і закінчилося їх поривання на волю? Так трагічно і так безславно?
— Пустіть! — волає він, хоч знає, що це безрезультатно. Але знаходить трішки сил, відчуває, як палає воля в його грудях. Відчуває — стали турки слабше тримати його попід руки. Очевидно що понадіялися на його слабкість, недооцінювали. Аж раптом Остап різко вивернувся, наступив одному чоловіку на ногу — так той від неочікуваності випустив його. Йому ж того й треба — зробив ривок, і одразу опинився у воді. Та ж одразу накрила з головою пітьмою і холодом.
"Соломія... Де ж ти?"
Відчуває, що поруч, намагається плисти, та де там? Лише вниз його тягне. І більш нічого не вдієш. Крутилися думки: "А не краще вже було згніти у панів?" Та у глибині душі він розумів — зараз, вивернувшись, він опинився на волі, і гине на ній — хіба не цього вони хотіли? Тільки ось ціна виявилася дуже дорогою... Попереду він побачив силует Соломії. Більше не бачив нічого...
А вітер все ніс їх останні слова по вольним степам.
= 1800 символів, це сторінки три