Розгортання перетворень в економіці дуже швидко виявило їхні недоліки. На підприємствах новий економічний механізм фактично не діяв. Ініціатива і самостійність підприємств обмежувалися численними управлінсько-бюрократичними структурами. Центральні відомства усі економічні нововведення сприймали хворобливо, не бажаючи надавати виробникам реальні можливості для самостійного господарювання. Надане підприємствам право збільшувати заробітну платню працівникам за умови зростання вартісного обсягу виробленої продукції призвело до гонитви за прибутком будь-яким способом. Зокрема виробники стали підвищувати ціни на свою продукцію і скорочувати випуск дешевих товарів.
З 1988 р. темпи зростання заробітної плати у багатьох галузях та областях республіки стали дедалі більше випереджати продуктивність праці. Унаслідок цього зростаючі грошові прибутки населення не відповідали наявній товарній масі, що загострювало проблему дефіцитів. Одночасно з цим стало не вистачати грошей. Навесні 1988 р. союзне керівництво спробувало змінити ситуацію, розпочавши грошову емісію — випуск нових грошей. Проте напруженість на споживчому ринку лише посилилася, а радянські карбованці стали дедалі більше втрачати свою купівельну спроможність.
Ситуація в Україні в цей період, на тлі стрімкого погіршення показників економічного розвитку в СРСР в цілому, була дещо ліпшою, але також демонструвала негативні тенденції розвитку. У 1986-1990 рр. темпи зростання валового національного продукту, національного доходу, продуктивності праці, обсягів промислової і сільськогосподарської продукції постійно падали. У 1990 р. національний дохід республіки, вперше за повоєнні роки, зменшився на 1,5 %. Розрив між товарною і грошовою масою досяг 10 млрд крб станом на кінець 1988 р. і продовжував збільшуватися з кожним роком.
У першому півріччі 1990 р. в Україні ціни на продовольчі товари зросли на 2,6 %, на непродовольчі товари — на 6 %. Близько 1200 товарів народного споживання опинилися в групі постійного дефіциту. Це призвело до розгортання «чорного ринку» й одночасного вивезення дефіцитних товарів за межі республіки.
Підприємства в умовах знецінення карбованця і товарного дефіциту в 1980-1990 рр. стали масово переходити до бартерного або натурального обміну товарів на товар.
Фінансове становище республіки ставало дедалі складнішим. У 1988 р. значного суспільного розголосу набули показники прихованого раніше дефіциту бюджету УРСР. Так, за офіційними даними, Україна вивозила продукції на 40 млрд крб, а ввозила на 36 млрд крб. До того ж союзні міністерства та відомства щорічно вилучали з бюджету республіки близько 100 млрд крб. Усе це сприяло поширенню у суспільстві уявлень про «пограбування» України у складі СРСР і необхідність перегляду стосунків з центром.
Водночас республіканський уряд і керівництво КПУ дотримувалися традиційного курсу цілковитої підтримки рішень центру, не виявляли ініціативи у вирішенні назрілих проблем і достатньої наполегливості у обстоюванні інтересів республіки.
Answers & Comments
Verified answer
Ответ:
Розгортання перетворень в економіці дуже швидко виявило їхні недоліки. На підприємствах новий економічний механізм фактично не діяв. Ініціатива і самостійність підприємств обмежувалися численними управлінсько-бюрократичними структурами. Центральні відомства усі економічні нововведення сприймали хворобливо, не бажаючи надавати виробникам реальні можливості для самостійного господарювання. Надане підприємствам право збільшувати заробітну платню працівникам за умови зростання вартісного обсягу виробленої продукції призвело до гонитви за прибутком будь-яким способом. Зокрема виробники стали підвищувати ціни на свою продукцію і скорочувати випуск дешевих товарів.
З 1988 р. темпи зростання заробітної плати у багатьох галузях та областях республіки стали дедалі більше випереджати продуктивність праці. Унаслідок цього зростаючі грошові прибутки населення не відповідали наявній товарній масі, що загострювало проблему дефіцитів. Одночасно з цим стало не вистачати грошей. Навесні 1988 р. союзне керівництво спробувало змінити ситуацію, розпочавши грошову емісію — випуск нових грошей. Проте напруженість на споживчому ринку лише посилилася, а радянські карбованці стали дедалі більше втрачати свою купівельну спроможність.
Ситуація в Україні в цей період, на тлі стрімкого погіршення показників економічного розвитку в СРСР в цілому, була дещо ліпшою, але також демонструвала негативні тенденції розвитку. У 1986-1990 рр. темпи зростання валового національного продукту, національного доходу, продуктивності праці, обсягів промислової і сільськогосподарської продукції постійно падали. У 1990 р. національний дохід республіки, вперше за повоєнні роки, зменшився на 1,5 %. Розрив між товарною і грошовою масою досяг 10 млрд крб станом на кінець 1988 р. і продовжував збільшуватися з кожним роком.
У першому півріччі 1990 р. в Україні ціни на продовольчі товари зросли на 2,6 %, на непродовольчі товари — на 6 %. Близько 1200 товарів народного споживання опинилися в групі постійного дефіциту. Це призвело до розгортання «чорного ринку» й одночасного вивезення дефіцитних товарів за межі республіки.
Підприємства в умовах знецінення карбованця і товарного дефіциту в 1980-1990 рр. стали масово переходити до бартерного або натурального обміну товарів на товар.
Фінансове становище республіки ставало дедалі складнішим. У 1988 р. значного суспільного розголосу набули показники прихованого раніше дефіциту бюджету УРСР. Так, за офіційними даними, Україна вивозила продукції на 40 млрд крб, а ввозила на 36 млрд крб. До того ж союзні міністерства та відомства щорічно вилучали з бюджету республіки близько 100 млрд крб. Усе це сприяло поширенню у суспільстві уявлень про «пограбування» України у складі СРСР і необхідність перегляду стосунків з центром.
Водночас республіканський уряд і керівництво КПУ дотримувалися традиційного курсу цілковитої підтримки рішень центру, не виявляли ініціативи у вирішенні назрілих проблем і достатньої наполегливості у обстоюванні інтересів республіки.
Объяснение: