даю 20 балів!!
Написати докладний переказ тексту художнього стилю
Ключові слова
1. Великдень, Львів, весна, Високий Замок, Полтва, Галицьке передмістя. 2. Дерев’яний візочок, шматки ковбаси, дрібні монети.
3. Русява дівчина, сині проліски, ревниво дивилися вслід.
4. Вицвілі очі, кривулькуваті струмочки сліз, упокорена втіха,.
5. Інтерес до життя, відчув людиною, горб мідяків.
КВІТИ ДЛЯ ЖЕБРАКА
Після Великодня раптово потепліло, і до Львова прийшла весна. Сонце так щедро огрівало землю, що прохолодний вітер, який час від часу зривався з полтвʼянського пониззя, вже був безсилий остудити її. На південному схилі Високого Замку гривастилися зелені пагінці трави, на кущах вистрілювали клейкуваті гостродзьобі бруньки і невгамовно вицвірінькували горобці, а на вершках дерев гніздилося вороняччя. Переповнена напливами річок Полтва вишла з берегів і, розлившись озером, текла собі далі, омиваючи місто з трьох сторін: полудня, заходу й півночі.
Коли з-за Лисої гори вигулькнуло сонце, Юрко Рогатинець, що мешкав на Галицькому передмісті, поквапно подався на Київську вулицю.
До того часу вулиця вже була заповнена перехожими. Усі були веселі, усміхнені, в очах кожного віддзеркалювалося весняне сонце. Юрко не помітив жодного похмурого обличчя, не почув ні одного недоброго слова. Навіть безногий Гілько, який щодень зранку до вечора понуро сидів на своєму деревʼяному, з чотирма коліщатками візочку при вході на церковне подвірʼя монотонно випрошував милостиню, нині дзвінко шідкрикував, сипав жартами 1 батяркувато підморгував жінкам і дівчатам. І до його соломʼяного, від давності почорнілого бриля щедро летіли, ніжно піддзвонюючи, дрібні монети. Дехто дарував каліці окрайці паски, крашанки, шмати ковбаси та мʼяса - усього, що
залишилося від Великоднього столу. А якась русява, з небесними очима дівчина простягнула жебракові пучок таких синіх, як її очі, пролісків. Це було так зворушливо, що всі, хто йшов поблизу, з дива оніміли. Через хвилину біля Гілька вже тлумилося стільки людей, що годі було до нього доступитися. А молоді парубки, що не могли зрушити з місця, ревниво дивилися услід прудконогі дівчині,.що, наче фея, причарувала іх своєю грацією і вродою.
А Гілько, притуливши до обличчя квіти, сидів тихо й принишкло. 3 його вицвілих очей кривулькуватими струмочками стікали, гублячись у густій бороді, сльози. І він їх не витирав, сидів незворушно, випромінюючи обличчям свою внутрішню упокорену втіху. Даруючи квіти Гількові, дівчина, мабуть, і не замислювалася, що зігріє серце немічного каліки, який вже давно втратив інтерес до життя й чекав смерті, як Божого змилування. І раптом диво - на якийсь момент він відчув себе людиною, можливо, й забув, що безногий каліка, що у нього ні роду, ні племені, що він немічнии жеорак...
Коли натовп розійшовся, Юрко побачив, що над 1
Гільковим капелюхом
виріс горб мідяків, але той на них не зважав. Сидів далі, мов скамʼянілі незгасною усмішкою на устах, тулячи до обличчя пучок квітів.