Ответ:

Повчання. Я, недостойний, дідом своїм Ярославом благословенним, славним, батьком возлюбленим і матір’ю своєю з Мономахів — названий при хрещенні Василем, руським іменем Володимир [у благочесті наставлений, дітям моїм у доброчесності домогтись успіхів бажаючи, се пишу поучення вам, улюблені,] і ради людей християнських, яких стільки уберіг з милості своєї і батьківської молитви від всіляких бід! Сидячи на санях, подумав я в душі своїй і похвалив Бога, що до сих днів мене допровадив.

Хай діти мої, чи інший хто, слухаючи сю грамотицю, не посміються, а кому із дітей моїх вона буде люба — хай прийме її в серце своє і, не лінуючись, почне, як і я, трудитися.

Перш за все, бога ради і душі своєї, майте страх божий в серці своєму і милостиню подавайте щедру,— бо то початок всякого добра. Якщо ж комусь не люба грамотиця ся, хай не насміхається, а так про неї скаже: на далекій путі та на санях сидячи, небилиць наговорив.

Зустріли були мене на Волзі посли від братів моїх і сказали: «Приєднуйся до нас, і виженемо Ростиславичів, і волость їхню відберемо. Якщо ж не підеш з нами, то ми собі будемо, а ти собі». І я сказав: «Хоч ви й гніваєтесь, але не можу я ні з вами піти, ні клятву порушити».

І відправивши їх, узяв Псалтир, розгорнув у печалі, і таке мені випало: «Пощо сумуєш, душе? Пощо бентежиш мене?» і далі. А потім вибрав слова ці чудові, розклав їх у ряд, і написав: «Якщо вам останні не любі, то беріть передніх».

Объяснение: