Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.
Мелашка має ще й чуйну поетичну душу. Письменник сам говорить про неї: «Мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем. Часом вона у своїй розмові несамохіть вкидала слова пісень» .
Спокійна вдачею, Мелашка терпляче зносить усі образи від свекрухи і Мотрі, але згодом, піддаючись впливу середовища, переймає звички, лайливу мову, грубість, що панувала в сім’ї Кайдашів.
Як до наймички, ставилася Кайдашиха до Мелашки, загадуючи їй важку роботу, та ще лаяла і кривдила її. Тут Мелашка і зрозуміла, що живе не в матері, а в свекрухи, «що рідна мати і б’є, та не болить, а свекруха словами б’є гірше, ніж кулаками» . Мелашці хотілося піти до матінки та виплакати сльози, але люта свекруха і туди її не пускала.
«Така нудьга мене бере, що, здається, якби я зозулею полетіла, то ліси посушила б своїми сухотами і зелені луги сльозами залила» .
Але не тільки через свекруху плакала Мелашка. «В хаті гризла свекруха, в сінях та надворі стерегла її Мотря» .
Мотря не любила Мелашку, все зачіпала її і ставилася до неї недобре ще й через те, що Мелашка жила в одній хаті з Кайдашихою.
Не могла звикнути чуйна Мелашка до таких обставин, і як тільки сталася нагода і Мелашка потрапила до Києва, де не було ні лютої свекрухи, ні Мотрі, вона вирішила залишитись там і стати за наймичку в чужої людини.
Але в Києві, де не було Мотрі і свекрухи, не було й Лавріна. І Мелашка розуміє, що не тільки вона сумує за коханим, а й він за нею теж побивається. Так і повернулася вона додому. Мелашчина втеча трохи примирила її зі свекрухою, а Мотрі вона більше не змовчувала. Але й тепер, в умовах родинної колотнечі, Мелашка далеко стриманіша, ніж Мотря. Вона сама ніколи її не зачіпала, а тільки захищала свою людську гідність.
Як до наймички, ставилася Кайдашиха до Мелашки, загадуючи їй важку роботу, та ще лаяла і кривдила її. Тут Мелашка і зрозуміла, що живе не в матері, а в свекрухи, «що рідна мати і б’є, та не болить, а свекруха словами б’є гірше, ніж кулаками» . Мелашці хотілося піти до матінки та виплакати сльози, але люта свекруха і туди її не пускала.
Answers & Comments
Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.
Мелашка має ще й чуйну поетичну душу. Письменник сам говорить про неї: «Мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем. Часом вона у своїй розмові несамохіть вкидала слова пісень» .
Спокійна вдачею, Мелашка терпляче зносить усі образи від свекрухи і Мотрі, але згодом, піддаючись впливу середовища, переймає звички, лайливу мову, грубість, що панувала в сім’ї Кайдашів.
Як до наймички, ставилася Кайдашиха до Мелашки, загадуючи їй важку роботу, та ще лаяла і кривдила її. Тут Мелашка і зрозуміла, що живе не в матері, а в свекрухи, «що рідна мати і б’є, та не болить, а свекруха словами б’є гірше, ніж кулаками» . Мелашці хотілося піти до матінки та виплакати сльози, але люта свекруха і туди її не пускала.
«Така нудьга мене бере, що, здається, якби я зозулею полетіла, то ліси посушила б своїми сухотами і зелені луги сльозами залила» .
Але не тільки через свекруху плакала Мелашка. «В хаті гризла свекруха, в сінях та надворі стерегла її Мотря» .
Мотря не любила Мелашку, все зачіпала її і ставилася до неї недобре ще й через те, що Мелашка жила в одній хаті з Кайдашихою.
Не могла звикнути чуйна Мелашка до таких обставин, і як тільки сталася нагода і Мелашка потрапила до Києва, де не було ні лютої свекрухи, ні Мотрі, вона вирішила залишитись там і стати за наймичку в чужої людини.
Але в Києві, де не було Мотрі і свекрухи, не було й Лавріна. І Мелашка розуміє, що не тільки вона сумує за коханим, а й він за нею теж побивається. Так і повернулася вона додому. Мелашчина втеча трохи примирила її зі свекрухою, а Мотрі вона більше не змовчувала. Але й тепер, в умовах родинної колотнечі, Мелашка далеко стриманіша, ніж Мотря. Вона сама ніколи її не зачіпала, а тільки захищала свою людську гідність.
Як до наймички, ставилася Кайдашиха до Мелашки, загадуючи їй важку роботу, та ще лаяла і кривдила її. Тут Мелашка і зрозуміла, що живе не в матері, а в свекрухи, «що рідна мати і б’є, та не болить, а свекруха словами б’є гірше, ніж кулаками» . Мелашці хотілося піти до матінки та виплакати сльози, але люта свекруха і туди її не пускала.