Мова – багатство, багатовікове надбання будь-якого народу світу, зокрема і нашого. Саме мова є тією спадщиною, яку ніхто не зможе в нас відібрати чи заплямувати, окрім нас самих, звісно. Та багато українців знецінюють унікальність та милозвучність рідної мови, а дарма…
За твердженням деяких учених-філологів, українська мова є однією з найбільш багатих слов’янських мов. Це й не дивно. Адже саме через мову наш народ виражав всі свої почуття, збагачуючи її наймилозвучнішими порівняннями. Скільки ж сьогодні існує метафор, фразеологізмів, епітетів, прислів’їв та приказок – гріх не користуватися ними. Правду кажучи, у мене викликає труднощі назвати якусь іншу мову, у якій би існувало стільки синонімів, як в українській. Наприклад, слово “кохання” має такі інтерпретації: симпатія, милість, любов, любощі, пристрасть, уподоба тощо. Скільки синонімів, а так непросто вибрати якийсь один найбільш милозвучний.
Більше того, чи не найкращим підтвердженням милозвучності нашої мови є враження іноземців, які вперше почули українську говірку. Деякі з них стверджували, що чуючи слово навіть вперше, вони могли зробити припущення, яку емоцію це слово передає і, відповідно, який підконтекст має. Саме це чи не найкраще підтверджує емоційність української мови. Це й не дивно, адже впродовж стількох років наш народ вкладав стільки почуттів, емоцій та переживань у кожне словечко.
Ми, в свою чергу, повинні плекати та оберігати українську мову, як її носії. Бо хто крім нас має такий неписаний обов’язок? Досить поширеним явищем сьогодні є “суржик”. Він, неначе бур’ян, вплівся в коріння запашної троянди. Зараз все частіше ми чуємо суміш української мови з іншими. Та погодьтеся, без домішків вона звучить набагато краще. Як на мене, саме через це ми повинні розмовляти незаплямованою українською повсюди: у школі, на роботі та навіть вдома. Лише тоді ми зможемо подарувати нашим внукам та правнуком ту мову, яку отримали в спадок від своїх прадідів.
Отож, особливо сьогодні, як ніколи, ми повинні гордитися тим, що маємо таку красиву, милозвучну, емоційну мову. Натомість ми зобов’язані оберігати її та проносити в абсолютно всі сфери нашої життєдіяльності.
Answers & Comments
Verified answer
Відповідь:
Мова – багатство, багатовікове надбання будь-якого народу світу, зокрема і нашого. Саме мова є тією спадщиною, яку ніхто не зможе в нас відібрати чи заплямувати, окрім нас самих, звісно. Та багато українців знецінюють унікальність та милозвучність рідної мови, а дарма…
За твердженням деяких учених-філологів, українська мова є однією з найбільш багатих слов’янських мов. Це й не дивно. Адже саме через мову наш народ виражав всі свої почуття, збагачуючи її наймилозвучнішими порівняннями. Скільки ж сьогодні існує метафор, фразеологізмів, епітетів, прислів’їв та приказок – гріх не користуватися ними. Правду кажучи, у мене викликає труднощі назвати якусь іншу мову, у якій би існувало стільки синонімів, як в українській. Наприклад, слово “кохання” має такі інтерпретації: симпатія, милість, любов, любощі, пристрасть, уподоба тощо. Скільки синонімів, а так непросто вибрати якийсь один найбільш милозвучний.
Більше того, чи не найкращим підтвердженням милозвучності нашої мови є враження іноземців, які вперше почули українську говірку. Деякі з них стверджували, що чуючи слово навіть вперше, вони могли зробити припущення, яку емоцію це слово передає і, відповідно, який підконтекст має. Саме це чи не найкраще підтверджує емоційність української мови. Це й не дивно, адже впродовж стількох років наш народ вкладав стільки почуттів, емоцій та переживань у кожне словечко.
Ми, в свою чергу, повинні плекати та оберігати українську мову, як її носії. Бо хто крім нас має такий неписаний обов’язок? Досить поширеним явищем сьогодні є “суржик”. Він, неначе бур’ян, вплівся в коріння запашної троянди. Зараз все частіше ми чуємо суміш української мови з іншими. Та погодьтеся, без домішків вона звучить набагато краще. Як на мене, саме через це ми повинні розмовляти незаплямованою українською повсюди: у школі, на роботі та навіть вдома. Лише тоді ми зможемо подарувати нашим внукам та правнуком ту мову, яку отримали в спадок від своїх прадідів.
Отож, особливо сьогодні, як ніколи, ми повинні гордитися тим, що маємо таку красиву, милозвучну, емоційну мову. Натомість ми зобов’язані оберігати її та проносити в абсолютно всі сфери нашої життєдіяльності.
Пояснення: