Відповідь:Пройшло двадцять років з того часу, як Еліза Дулітл стала принцесою. Вона досі пам'ятала своє минуле і любов до професора Генрі Хіггінса, який допоміг їй стати справжньою леді.
Одного дня, коли Еліза бродила вулицями Лондона, вона нарешті побачила свого колишнього наставника. Він старішав, але все ще мав той самий гострий розум та іронічний характер. Вони радісно віталися та обмінювалися новинами про своє життя.
Під час їхньої зустрічі Еліза розповідала про свою подорож по світу та роботу в благодійних організаціях, а Хіггінс - про свої дослідження в галузі фонетики та професорську кар'єру в університеті.
Хоча вони досі були добрими друзями, Еліза помітила, що вона вже не та сама дівчина, якою була раніше. Вона стала більш самодостатньою та розумною, і зрозуміла, що має власний шлях в житті. Проте, згадуючи професора Хіггінса, вона все ще відчувала сильну прив'язаність до нього.
На прощання вони обійнялися, і Хіггінс сказав: "Ти все ще знаєш, як правильно говорити. І це завжди буде твоєю силою." Еліза усміхнулася і відповіла: "Так, і ти все ще вмієш бути надокучливим. І це завжди буде твоїм чарівним жартом."
Вони розійшлися, знаючи, що завжди залишаться важливими людьми одне для одного, але тепер вже з новими життєвими досвідами і багажем спогадів.
Answers & Comments
Verified answer
Відповідь:Пройшло двадцять років з того часу, як Еліза Дулітл стала принцесою. Вона досі пам'ятала своє минуле і любов до професора Генрі Хіггінса, який допоміг їй стати справжньою леді.
Одного дня, коли Еліза бродила вулицями Лондона, вона нарешті побачила свого колишнього наставника. Він старішав, але все ще мав той самий гострий розум та іронічний характер. Вони радісно віталися та обмінювалися новинами про своє життя.
Під час їхньої зустрічі Еліза розповідала про свою подорож по світу та роботу в благодійних організаціях, а Хіггінс - про свої дослідження в галузі фонетики та професорську кар'єру в університеті.
Хоча вони досі були добрими друзями, Еліза помітила, що вона вже не та сама дівчина, якою була раніше. Вона стала більш самодостатньою та розумною, і зрозуміла, що має власний шлях в житті. Проте, згадуючи професора Хіггінса, вона все ще відчувала сильну прив'язаність до нього.
На прощання вони обійнялися, і Хіггінс сказав: "Ти все ще знаєш, як правильно говорити. І це завжди буде твоєю силою." Еліза усміхнулася і відповіла: "Так, і ти все ще вмієш бути надокучливим. І це завжди буде твоїм чарівним жартом."
Вони розійшлися, знаючи, що завжди залишаться важливими людьми одне для одного, але тепер вже з новими життєвими досвідами і багажем спогадів.
Пояснення: