З’ясуйте основні етапи національно-визвольної боротьби індійського народу у 20–30-х рр. Допоможіть будь ласка, дам кращу відповідь та 100 балів, дуже велике прохання не беріть будь ласка просто так бали, дуже прошу, буду вдячна за допомогу!!!!
Національно-визвольна боротьба індійського народу у 20-30-х роках ХХ століття була спрямована на здобуття незалежності від британської колоніальної влади. Основними етапами цієї боротьби були:
Нерухомість: у 1920-х роках індійські лідери започаткували кампанію "Нонкооперації", щоб підняти націю проти британської влади. Ця кампанія включала в себе бойкот британських товарів та послуг, відмову від роботи в колоніальних урядових установах та розпочаття громадянської непокори.
Рух за самоуправління: у 1929 році відбувся Конгрес національного самоуправління в Лахорі, на якому було запропоновано створити незалежну державу Індію. У наступні роки Індійський національний конгрес продовжував боротьбу за самоуправління та повну незалежність від британської колоніальної влади.
Громадянський непокій: у 1930-х роках в Індії відбулися різні форми громадянського непокою проти британської влади, такі як бойкот продукції з Британії, акції цивільного непокори та страйки.
Підпільна боротьба: у 1930-х роках були створені різні національно-визвольні групи, які працювали в підпіллі. Найбільш відомою була група "Дія", яку очолював Субхаш Чандра Боуз.Ще одним важливим етапом національно-визвольної боротьби Індії був рух "Державності індійських народів" (1920-1930-ті рр.), очолюваний Махатмою Ганді. Головною метою руху було досягнення повної незалежності Індії від Британської імперії. Для цього Махатма Ганді використовував такі методи, як громадянський непокій, голодування, непідпорядкування невиправданим законам та актам, мирні протести і демонстрації.
У 1930 році був оголошений рух "Солоний марш", у рамках якого Махатма Ганді разом зі своїми послідовниками пройшов близько 400 км від Сабарматі до Данді, де він зняв сіль з морської води, порушуючи тим самим закони Британської імперії. Цей акт став символом опору індійського народу проти колоніального гніту. У результаті національно-визвольна боротьба в Індії відновилась, відбулися численні страйки, демонстрації та інші форми громадської акції.
У 1935 році Велика Британія прийняла Акт про Індію, який передбачав відносну автономію колонії. Але індійський народ продовжував боротьбу за повну незалежність, що було досягнуто в 1947 році. Результатом було утворення держав Індія та Пакистан.
Національно-визвольна боротьба індійського народу у 20-30-х роках ХХ століття складалася з декількох етапів, які можна описати наступним чином:
1. Початок національно-визвольної боротьби: у 1919 році було прийнято закон про Роулетт, який дозволяв індійському уряду заарештовувати людей без суду і терміну, що викликало протести усередині країни. У 1920 році було створено Індійський національний конгрес (ІНК), який став організацією, що об'єднувала націоналістичні сили в країні.
2. Мирні форми протесту: ІНК взяв на себе роль провідної організації у боротьбі за незалежність. У першій половині 1920-х років, ІНК виступав за мирну боротьбу, проводивши кампанії громадянської непокори, бойкот товарів, які не були вироблені в Індії, та інші акції.
3. Зміна стратегії: у 1928 році ІНК запропонував "Неважкі програми" - план дій, спрямований на боротьбу за повну незалежність Індії. У рамках цього плану відбувалися демонстрації, забастовки, акції громадянської непокори. Проте ці акції викликали сильну реакцію британської влади, яка розпочала масові арешти та репресії.
4. Радикалізація: під тиском британської влади, частини націоналістичних лідерів ІНК перейшли до радикальної форми боротьби, зокрема до підпільної діяльності та відкритої боротьби. У 1930 році ІНК оголосив кампанію цивільного непокорення, яка передбачала бойкот британських товарів, відмову від платежу податків та інші форми непокори. У рамках цієї кампанії відбувся відомий Марш солі, який очолив Махатма Ганді, та привів до масових арештів націоналістичних лідерів.
5. Реакція британської влади: британська влада відреагувала на ці акції масовими арештами та репресіями. У 1935 році була прийнята нова конституція, яка передбачала невелике посилення автономії країни, але не вирішувала основної проблеми - незалежності Індії.
6. Перехід до озброєної боротьби: в 1930-х роках відбувся перехід до озброєної боротьби за незалежність. У 1939 році відбувся Великий національний збройний загін (INA), який складався з індійських солдат, що служили в британській армії та дезертири, що перейшли на бік націоналістів.
7. Досягнення незалежності: у 1947 році Індія отримала незалежність від Британії та була розділена на дві держави - Індію та Пакистан. Цей процес супроводжувався великими міжрелігійними конфліктами та розселенням мільйонів людей з місць їх традиційного проживання.
Пояснення:
Можна, будь ласка, відмітити, як накращу відповідь? :)
Answers & Comments
Verified answer
Національно-визвольна боротьба індійського народу у 20-30-х роках ХХ століття була спрямована на здобуття незалежності від британської колоніальної влади. Основними етапами цієї боротьби були:
Нерухомість: у 1920-х роках індійські лідери започаткували кампанію "Нонкооперації", щоб підняти націю проти британської влади. Ця кампанія включала в себе бойкот британських товарів та послуг, відмову від роботи в колоніальних урядових установах та розпочаття громадянської непокори.
Рух за самоуправління: у 1929 році відбувся Конгрес національного самоуправління в Лахорі, на якому було запропоновано створити незалежну державу Індію. У наступні роки Індійський національний конгрес продовжував боротьбу за самоуправління та повну незалежність від британської колоніальної влади.
Громадянський непокій: у 1930-х роках в Індії відбулися різні форми громадянського непокою проти британської влади, такі як бойкот продукції з Британії, акції цивільного непокори та страйки.
Підпільна боротьба: у 1930-х роках були створені різні національно-визвольні групи, які працювали в підпіллі. Найбільш відомою була група "Дія", яку очолював Субхаш Чандра Боуз.Ще одним важливим етапом національно-визвольної боротьби Індії був рух "Державності індійських народів" (1920-1930-ті рр.), очолюваний Махатмою Ганді. Головною метою руху було досягнення повної незалежності Індії від Британської імперії. Для цього Махатма Ганді використовував такі методи, як громадянський непокій, голодування, непідпорядкування невиправданим законам та актам, мирні протести і демонстрації.
У 1930 році був оголошений рух "Солоний марш", у рамках якого Махатма Ганді разом зі своїми послідовниками пройшов близько 400 км від Сабарматі до Данді, де він зняв сіль з морської води, порушуючи тим самим закони Британської імперії. Цей акт став символом опору індійського народу проти колоніального гніту. У результаті національно-визвольна боротьба в Індії відновилась, відбулися численні страйки, демонстрації та інші форми громадської акції.
У 1935 році Велика Британія прийняла Акт про Індію, який передбачав відносну автономію колонії. Але індійський народ продовжував боротьбу за повну незалежність, що було досягнуто в 1947 році. Результатом було утворення держав Індія та Пакистан.
Відповідь:
Національно-визвольна боротьба індійського народу у 20-30-х роках ХХ століття складалася з декількох етапів, які можна описати наступним чином:
1. Початок національно-визвольної боротьби: у 1919 році було прийнято закон про Роулетт, який дозволяв індійському уряду заарештовувати людей без суду і терміну, що викликало протести усередині країни. У 1920 році було створено Індійський національний конгрес (ІНК), який став організацією, що об'єднувала націоналістичні сили в країні.
2. Мирні форми протесту: ІНК взяв на себе роль провідної організації у боротьбі за незалежність. У першій половині 1920-х років, ІНК виступав за мирну боротьбу, проводивши кампанії громадянської непокори, бойкот товарів, які не були вироблені в Індії, та інші акції.
3. Зміна стратегії: у 1928 році ІНК запропонував "Неважкі програми" - план дій, спрямований на боротьбу за повну незалежність Індії. У рамках цього плану відбувалися демонстрації, забастовки, акції громадянської непокори. Проте ці акції викликали сильну реакцію британської влади, яка розпочала масові арешти та репресії.
4. Радикалізація: під тиском британської влади, частини націоналістичних лідерів ІНК перейшли до радикальної форми боротьби, зокрема до підпільної діяльності та відкритої боротьби. У 1930 році ІНК оголосив кампанію цивільного непокорення, яка передбачала бойкот британських товарів, відмову від платежу податків та інші форми непокори. У рамках цієї кампанії відбувся відомий Марш солі, який очолив Махатма Ганді, та привів до масових арештів націоналістичних лідерів.
5. Реакція британської влади: британська влада відреагувала на ці акції масовими арештами та репресіями. У 1935 році була прийнята нова конституція, яка передбачала невелике посилення автономії країни, але не вирішувала основної проблеми - незалежності Індії.
6. Перехід до озброєної боротьби: в 1930-х роках відбувся перехід до озброєної боротьби за незалежність. У 1939 році відбувся Великий національний збройний загін (INA), який складався з індійських солдат, що служили в британській армії та дезертири, що перейшли на бік націоналістів.
7. Досягнення незалежності: у 1947 році Індія отримала незалежність від Британії та була розділена на дві держави - Індію та Пакистан. Цей процес супроводжувався великими міжрелігійними конфліктами та розселенням мільйонів людей з місць їх традиційного проживання.
Пояснення:
Можна, будь ласка, відмітити, як накращу відповідь? :)