Коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення російської армади на територію України, з уст багатьох людей усе частіше почало зриватися тривожне слово "війна". Втім найуважніші з них за найменшої нагоди слушно нагадували собі й іншим, що в Україні війна розпочалася дещо раніше – 2014 року.
А за великим рахунком, якщо зазирнути вглиб українсько-російських стосунків, одразу ж проясниться – це протистояння триває щонайменше від появи Російської імперії, якщо не довше.
Може, на когось тільки щойно спало одкровення, але історично Україна та Росія творили не просто несхожі, а принципово відмінні проєкти суспільного, політичного та загалом культурного життя, що були пов’язані з цілковито протилежним вибором цивілізаційного спрямування.
Дійсно, всяка точка зору неодмінно передбачає захист і спростування, непорозуміння й узгодженість. А заговоривши про існування людських індивідів або колективів, а ще ширше – суспільств і культур, одразу впадатиме в око низка неминучих протиріч. Отже, якої сфери не торкнися, за яку проблему не візьмись, – на всіх рівнях буття, нехай то фізіологічному, хімічному, духовному, віртуальному чи будь-якому іншому – щомиті триває війна.
Напевно, тільки перемога у війні з собою дає змогу вступити у війну великого людського масштабу. Та й то лише тоді, коли вона необхідна для захисту визначальних цінностей, які опинилися під загрозою. Саме така війна допомагає людям не заклякати, не збиватися в полохливі зграї, а демонструвати ознаки мобілізованої солідарності.
На жаль, у будь-якому своєму проявові війна неабияк докладається до роз’єднання людей – закоханих, близьких, рідних. Водночас, змушені приймати її виклики, вони не лише захищають єдність свого минулого та сучасності, а покликані знаходити нові форми згуртованості для майбутнього.
Різні часи, різні масштаби, різна зброя (від кам'яної сокири до міжконтинентальної ракети) — та лишалася сутність. Адже так чи інакше, війна — це лихо, незалежно від того, визвольна вона чи загарбницька, бо страждають прості люди, плачуть матері і вдови, зростають сиротами діти. загарбницьких воїн ніколи не вела, її народ був змушений оборонятися, не легше було тим, хто втрачав найближчих і найдорожчих. Згадайте розділ поеми І. Драча "Ніж у сонці" про божевільну матір, від горя якої навіть Врубелів "Демон" жахнувся. В хаті у неї сиділи собака, кіт і півень, яким вона підносила чарки, називаючи їх іменами синів.
Найбільшим лихом ХХ століття була для України, як і для багатьох інших країн світу Друга світова війна. Активну участь в ній взяли й письменники, воювали вони і словом, і зі зброєю в руках.
Answers & Comments
Объяснение:
Коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення російської армади на територію України, з уст багатьох людей усе частіше почало зриватися тривожне слово "війна". Втім найуважніші з них за найменшої нагоди слушно нагадували собі й іншим, що в Україні війна розпочалася дещо раніше – 2014 року.
А за великим рахунком, якщо зазирнути вглиб українсько-російських стосунків, одразу ж проясниться – це протистояння триває щонайменше від появи Російської імперії, якщо не довше.
Може, на когось тільки щойно спало одкровення, але історично Україна та Росія творили не просто несхожі, а принципово відмінні проєкти суспільного, політичного та загалом культурного життя, що були пов’язані з цілковито протилежним вибором цивілізаційного спрямування.
Дійсно, всяка точка зору неодмінно передбачає захист і спростування, непорозуміння й узгодженість. А заговоривши про існування людських індивідів або колективів, а ще ширше – суспільств і культур, одразу впадатиме в око низка неминучих протиріч. Отже, якої сфери не торкнися, за яку проблему не візьмись, – на всіх рівнях буття, нехай то фізіологічному, хімічному, духовному, віртуальному чи будь-якому іншому – щомиті триває війна.
Напевно, тільки перемога у війні з собою дає змогу вступити у війну великого людського масштабу. Та й то лише тоді, коли вона необхідна для захисту визначальних цінностей, які опинилися під загрозою. Саме така війна допомагає людям не заклякати, не збиватися в полохливі зграї, а демонструвати ознаки мобілізованої солідарності.
На жаль, у будь-якому своєму проявові війна неабияк докладається до роз’єднання людей – закоханих, близьких, рідних. Водночас, змушені приймати її виклики, вони не лише захищають єдність свого минулого та сучасності, а покликані знаходити нові форми згуртованості для майбутнього.
Verified answer
Різні часи, різні масштаби, різна зброя (від кам'яної сокири до міжконтинентальної ракети) — та лишалася сутність. Адже так чи інакше, війна — це лихо, незалежно від того, визвольна вона чи загарбницька, бо страждають прості люди, плачуть матері і вдови, зростають сиротами діти.загарбницьких воїн ніколи не вела, її народ був змушений оборонятися, не легше було тим, хто втрачав найближчих і найдорожчих. Згадайте розділ поеми І. Драча "Ніж у сонці" про божевільну матір, від горя якої навіть Врубелів "Демон" жахнувся. В хаті у неї сиділи собака, кіт і півень, яким вона підносила чарки, називаючи їх іменами синів.
Найбільшим лихом ХХ століття була для України, як і для багатьох інших країн світу Друга світова війна. Активну участь в ній взяли й письменники, воювали вони і словом, і зі зброєю в руках.