Verified answer

Ответ:1)Навкруги ні душі. Тихо й безлюдно, а однак я щось там чую, поза своєю стіною.

Воно мені заважає. Що там?

Я чую твердість і форму затоплених на дні чорної пітьми меблів і скрип помосту

під їх вагою. Ну що ж, стійте собі на місці, спочивайте спокійно. Я не хочу про

вас думати. Я краще ляжу. Погашу лампу і сам потону у чорній пітьмі. Може, і я

обернусь тоді у бездушний предмет, який нічого не почуває, в «ніщо».

2)Просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни. Стою і слухаю.

Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного,

як текуча вода, пересипання зерна. І повні очі сяйва сонця, бо кожна стеблина

бере від нього й назад вертає відбитий від себе блиск.

3)Пізно я повертався додому. Приходив обвіяний духом полів, свіжий, як дика

квітка. В складках своєї одежі приносив запах полів, мов старозавітний Ісав.

4)От-от, здається... Тью-і, тью-і, ті-і-і... Ні, зовсім не так. Трійю-тіх-тіх... І

не подібно.

Як вони оте роблять, цікавий я знати? Б'ють дзьобами в золото сонця? Грають на

його проміннях, наче на струнах? Сіють пісню на дрібне сито і засівають нею

поля?

Объяснение: