Ответ:

1. Медицина у середньовічній Європі: медична освіта, створення цехів медиків.

Початок світській (немонастирській) медичній освіті поклала в IX ст. Салернська медична школа в Італії. Салернські лікарі збирали і розвивали все краще, що було створено античною, пізніше арабською медициною. Навчання проводилось за працями Гіппократа, Ґалена та Авіценни. В школі було написано ряд трактатів, які використовувались для навчання. В книзі «Пассіонарії» надавались практичні рекомендації з діагностики та лікування різних хвороб. На розвиток Салернської школи великий вплив мала лікувальна і перекладацька діяльність видатного лікаря XI ст. Костянтина Африканського, який переклав багато арабських медичних праць на латину, що сприяло більш досконалому вивченню медицини. Медична література Салерно постійно збагачувалась: до середини XII ст. було створено трактат «Про лікування хвороб», в якому йшлося про лікування всіх відомих хвороб «від голови до п’ят». Оригінальною була праця лікаря Архіметея «Про прихід лікаря до хворого», яка користувалася широкою популярністю. Він давав таку пораду: «Якщо лікар полишає хворого, то повинен запевнити його, що той обов’язково видужає, а близьких — що хвороба дуже тяжка.

12

Тоді, якщо пацієнт видужає, слава лікаря ще більше зросте, а якщо хворий помре, то люди скажуть, що лікар вірно передбачив сумний наслідок». В школі викладав Арнольд із Вілланови. Він здобув широку популярність, захоплювався алхімією, пропагував свій шлях до приготування багатьох ліків. Він об’єднав хімію і медицину. Захоплювався токсикологією і засобами продовження життя й боротьби зі старістю. Наголошував на лікувальних властивостях вина, розробляв питання дієтетики і гігієни. Він склав поему, присвячену здоровому способу життя та лікувальним властивостям окремих рослин. Ця поема отримала назву «Салернський кодекс здоров’я» (Regimen sanitatis salernitatum).

Крім Салерно, світські медичні школи були відкриті в Болоньї (1156), Парижі (1180), Падуї (1222). Окрім медичних, існували філософські і юридичні школи. В 1200 р. в Парижі під протекторатом короля відбулось об’єднання трьох шкіл в загальну школу (Studium generale). Управлялася школа земляцтвом студентів і викладачів (Universitas). Окремі школи або фахи оформились у факультети (від facultas — здатність викладати той чи інший фах). Члени факультету обирали голову — декана (decanus — десятник). Учні, що навчались в Studium generale, яка невдовзі отримала назву університету, отримували послідовно такі вчені ступені — бакалавр, ліценціат, доктор.

Bacca laurei — студент, що провчився два роки, після чого увінчувався вінком з ягодами, медичною практикою займатись не мав права. Це право він отримував після п’яти років навчання, коли здобував ступінь licentiatus in medicinum, тобто обізнаного з медициною. Doctor (учитель) — це найвище звання, яке присуджувалось після диспуту. Претендент на здобуття вченого ступеня доктора подавав клопотання до факультету, який визначав тему диспуту, наприклад, «Про корисність вживання кислої капусти для п’яничок», або «Вплив розміщення небесних тіл на перебіг хвороби». Диспут тривав декілька днів, після чого новоспечений доктор влаштовував для членів факультету гостину і робив їм дарунки.

Під час навчання учні називались студентами (від studere — вчити, вивчати). Студенти обирали з-поміж себе правителя, або rectora.

Університети користувалися великою автономією. Характерною особливістю викладання в середньовічних університетах було те, що всі знання, необхідні учню, містилися в працях визнаних авторитетів, і суть навчання полягала в тому, щоби кожне явище пояснити аргументами, знайденими в працях авторитетів. Були канонізовані праці Гіппократа, Ґалена і Авіценни. Такий спосіб навчання отримав назву схоластичного.

Объяснение: