Ответ:

У повоєнний час поняття «Східна Європа» мало два значення: а) частина континенту, що розташувалася по радянський бік «залізної завіси» (у цьому розумінні вона включала контрольовані Москвою країни так званої народної демократії й сам Радянський Союз); б) позначення, з погляду Заходу, сателітів Радянського Союзу в Центрально-Східній і Південно-Східній Європі (аби відрізнити їх від самого СРСР). Так чи інакше, різниця між цими значеннями (більше політичними, ніж географічними) була невелика, бо йшлося про простір, контрольований з Москви. Навіть якщо це були формально незалежні держави (а не республіки Радянського Союзу), то ця незалежність була здебільшого фасадом, який прикривав функціонування комуністичної диктатури.

«Залізна завіса» - термін часів «холодної війни», що означав кордон між Східною Європою, яка перебувала під радянським контролем, та Західною. Під цим поняттям розуміли ідеологічну й політичну ізоляцію країни. Хоча термін «залізна завіса» використовували в політиці ще з часів Першої світової війни, традиційно автором цієї метафори вважають колишнього прем'єр-міністра Великої Британії В. Черчілля, який у промові 5 березня 1946 р. у Фултоні заявив: «Від Щецина на Балтиці до Трієста на Адріатиці через усю Європу опустилася залізна завіса».

«Народна демократія» - термін, який використовували щодо означення групи країн Центрально-Східної Європи, в яких було реалізовано програми зміни суспільного й господарського життя відповідно до вимог комуністичної ідеології після Другої світової війни за допомоги СРСР. Одночасно використовували інші назви - «соціалістичні країни», «східний блок». Утворення цих держав було пов'язано зі вступом на їхні території в другій половині 1944 р. радянських військ та поваленням нацистських і фашистських режимів. У подальшому за підтримки СРСР владу було передано комуністичним партіям цих країн без виборів, і в них почали будувати соціалізм за зразком Радянського Союзу.

Nota bene!

Усі мемуаристи характеризують кінець війни, хоч би де і коли він настав, навдивовижу однаково: неначе увесь простір раптово заполонила моторошна тиша. Це був момент, який іноді називають «час нуль» - момент завершення бойових дій і початок нового життя. Тому пов'язана з приходом Червоної армії зміна влади (а насправді комуністичні перевороти) збіглася з проживанням великою частиною європейців відчуття певного поворотного пункту: один стан добіг кінця, інший, украй новий, - розпочинався. Найгострішими ці відчуття були в Центрально-Східній Європі, яка зазнала найбільших руйнувань, а мешканці сповна відчули презирство нацистів. Але за «звільнення» довелося заплатити - по суті, позбутися національного суверенітету, змиритися з радянською окупацією. Сподівання на Захід не справдилися: швидко з'ясувалося, що для американського президента Східна Європа так і залишилася маргінальним інтересом, тоді як для Сталіна вона була пріоритетом.

На останньому етапі війни Радянському Союзу вдалося встановити спочатку військовий, а згодом політичний контроль над вісьмома країнами - Польщею, Угорщиною, Чехословаччиною, східною частиною Німеччини, Румунією, Болгарією, Югославією й Албанією. Протягом чотирьох наступних десятиліть історія цих країн буде повністю пов'язана з історією СРСР і докорінно відрізнятиметься від розвитку Західної Європи. Утім це не означає, що цей досвід був однаковий. Усі країни Східної Європи справді були змушені прийняти ту систему, яка панувала в СРСР, але способи утвердження й результати діяльності комуністичних режимів у них були різними. А у випадку Югославії взагалі дійшло до конфлікту, хоча відмова від покори Сталіну не означала побудову демократії: лідер югославських соціалістів Йосип Броз Тіто, який не страждав від браку популярності, утвердив у країні свій тоталітарний режим, за взірцем сталінського. Подібне сталося й у Албанії, яку очолив Енвер Ходжа.

Объяснение: