Збірка віршів "Книга пісень" (1827) зробила тридцятирічного Г. Гайне знаменитим поетом. Основний мотив поезій цієї книги — нерозділене кохання. Більша частина віршів "Книги пісень" була створена під впливом глибокого почуття поета до двоюрідних сестер Амалії та Терези, в яких Гайне закохувався по черзі. Це кохання не було взаємним.
Свою збірку Гайне розділив на три частини і таким чином позначив три етапи свого нерозділеного кохання. Це "Юнацькі страждання", коли кохана з'являється до нього в уяві; "Ліричне інтермецо", де кохання розцвітає насправді, але без взаємності; "Знову на Батьківщині" — любов оживає тільки в пам'яті поета.
В "Юнацьких стражданнях" кохання зображене як романтична мрія, нестерпне чекання, химерне сновидіння. Образ коханої, що з'являється у сні, сповнює серце поета не щастям, а гострою тривогою і щемлячим сумом. Він бачить її то на балу у сатани, то в образі чужої нареченої під вінцем. Себе самого поет впізнає у подобі то зневаженого лицаря, то в'язня, який очікує на страту. Втім реальний світ не менш тривожний, ніж сновидіння. Поету стає ненависним "порядне товариство", де всі зневажають його:
Answers & Comments
Объяснение:
Нерозділене кохання в творах Г. Гайне
Як море, в мене серце —
Нуртує і кипить,
І скарб чудових перлів
На дні його лежить.
Збірка віршів "Книга пісень" (1827) зробила тридцятирічного Г. Гайне знаменитим поетом. Основний мотив поезій цієї книги — нерозділене кохання. Більша частина віршів "Книги пісень" була створена під впливом глибокого почуття поета до двоюрідних сестер Амалії та Терези, в яких Гайне закохувався по черзі. Це кохання не було взаємним.
Свою збірку Гайне розділив на три частини і таким чином позначив три етапи свого нерозділеного кохання. Це "Юнацькі страждання", коли кохана з'являється до нього в уяві; "Ліричне інтермецо", де кохання розцвітає насправді, але без взаємності; "Знову на Батьківщині" — любов оживає тільки в пам'яті поета.
В "Юнацьких стражданнях" кохання зображене як романтична мрія, нестерпне чекання, химерне сновидіння. Образ коханої, що з'являється у сні, сповнює серце поета не щастям, а гострою тривогою і щемлячим сумом. Він бачить її то на балу у сатани, то в образі чужої нареченої під вінцем. Себе самого поет впізнає у подобі то зневаженого лицаря, то в'язня, який очікує на страту. Втім реальний світ не менш тривожний, ніж сновидіння. Поету стає ненависним "порядне товариство", де всі зневажають його:
Ти бачиш, як щодня оті почвари —
Пси в окулярах, кицьки у рум'янах —
Моє ім'я товчуть в плітках поганих
Й вигадують мені пекельні кари.
"Ти бачиш, як щодня..