Ответ:

Було це в тридцятих роках минулого століття. Українське селянство було в ярмі панської неволі, тягло свою долю, як віл. Люди не були  покірними, вони пам’ятали, як це бути вільними тому часто боролися за волю або тікали від панів.

Селяни рвалися на вільні від панщини Бесарабські землі. Як струмочки, стікалися втікачі до Дунаю. Але там їх чекали облави. Козакам платили за кожну впійману голову. Нестерпною була доля зловленого — його віддавали в солдати, засилали в Сибір, катували й відправляли знову на панщину.

Але селяни все одно втікали туди, де хоч дорогою ціною можна було здобути волю або полягти на вічний спочинок.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/kotsyubinskiy-dorogoyu-tsinoyu-korotkiy-zmist